Запитання
Як я можу подолати страх смерті? Як я можу перестати боятися смерті?
Відповідь
Навіть найтвердіший і найбільш благочестивий віруючий може відчувати страх перед смертю. Бажання уникнути смерті є природним, адже вона не була складовою початкового Божого плану для Його творіння. Ми були створені, аби бути святим народом, який мав жити в раю разом із Ним. Поява смерті була необхідною відповіддю на прихід гріха у світ. Насправді, це – благодать, що ми помираємо. Якби це було не так, то нам довелося би жити у грішному світі протягом усієї вічності.
Це знання не обов’язково позбавляє нас від інтуїтивної реакції на думку про власну смертність. Крихкість наших фізичних тіл і можливість раптового припинення життя нагадують про те, що ми нічого не контролюємо в цьому величезному, небезпечному світі. Ми маємо велику надію, що Той, Хто в нас, – «більший» за того, хто у світі (1 Івана 4:4). І Він пішов приготувати для нас місце, щоб ми змогли приєднатися до Нього (Івана 14:2).
Є декілька аспектів смерті, що потенційно можуть викликати страх. На щастя, в Бога є відповіді на кожний із них.
Страх перед невідомістю
Що саме ми відчуваємо під час смерті? Як це відбуватиметься? Що ми бачимо, коли наше життя покидає фізичне тіло? Яскраве світло? Померлих родичів?
Ніхто не знає напевно, що саме людина відчуває тієї миті, але Біблія описує, що відбувається насправді. У 2 Коринтянам 5:6-8 і Филип’янам 1:23 написано, що коли ми залишаємо своє тіло, то потрапляємо до Господнього дому. Яка обнадійлива думка! Ми будемо перебувати в цьому стані, поки Христос не прийде й не воскресить віруючих (1 Коринтянам 15:20-22; 6:14), і тоді ми отримаємо нові, прославлені тіла.
Страх втратити контроль
До того моменту, коли люди стають дорослими, вони отримують досить добре уявлення про те, як взаємодіяти із навколишнім світом. Вони знають, як знайти те, що їм потрібно, дістатися туди, де вони хочуть бути, та взаємодіяти з іншими людьми так, щоб реалізувати свої наміри.
Багато людей, навіть ті, хто сповідує віру в Бога, настільки бояться не отримати того, що їм потрібно, що відчувають необхідність маніпулювати своїм оточенням на власну користь. Ми всі зустрічали чоловіків і жінок, які зловживають цим зі страху. Вони не покладаються на Бога для забезпечення власних потреб, тому дбають про них самі. Вони не довіряють іншим щось вирішувати, тому вимагають того, що, як вони вважають, потрібно цим людям.
Наскільки ж більше вони мають боятися втрати контролю через власну смерть! Ісус сказав Петрові, описуючи його смерть: «Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли був ти молодший, то ти сам підперізувався, і ходив, куди ти бажав. А коли постарієш, – свої руки простягнеш, і інший тебе підпереже, і поведе, куди не захочеш» (Івана 21:18). Перед отриманням цього попередження, Петро зі страху відрікся від Ісуса. Проте після вознесіння Христа він став новою людиною, чия відданість поширенню Його Звістки значно перевершувала потребу контролювати своє оточення (Дії 5:17-42). Святий Дух дав йому силу гідно приймати всі виклики, що траплялися на його життєвому шляху.
Страх за тих, хто залишається
Згідно з християнським розумінням, смерть – це «відділення». Остаточна смерть – це відокремлення від Бога. При фізичній смерті ми будемо на деякий час відокремлені від наших рідних і близьких на Землі. Якщо вони також є християнами, то ми знаємо, що відділення триватиме недовго в порівнянні з вічністю. Якщо ж вони невіруючі, тоді нашим завданням є використовувати весь час, який ми ще перебуваємо разом, аби поговорити з ними про те, куди вони потраплять, коли помруть. Врешті-решт, вирішувати мають вони.
Страх акту смерті
Мало хто з нас знає, як ми помремо. Швидко й безболісно, уві сні чи після тривалої хвороби – незнання цього і нездатність підготуватися можуть лякати. Навіть якщо ми знаємо, навіть якщо нам діагностували невиліковну хворобу, ми і далі можемо боятися.
Але це – лише мить. Мить, через яку прийшов чи пройде майже кожен. Християни можуть спиратися на текст послання Филип’янам 3:20-21: «Життя ж наше на небесах, звідки ждемо й Спасителя, Господа Ісуса Христа, Який перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його, силою, якою Він може і все підкорити Собі».
Щоб утамувати страх, ви можете здійснити певні кроки, аби підготувати себе та людей навколо вас до смерті.
Подолання страху перед смертю – практичні кроки
Багато людей вважають, що вони не можуть померти, бо в них занадто багато, заради чого потрібно жити. Часто це означає, що в них є зобов’язання й незавершені справи, які ніхто не виконає, якщо їх не стане. Але зобов’язання не врятують нас від смерті, якщо прийде наш час. Планування наперед може полегшити страх.
Якщо ви маєте власну справу або дітей та інших людей, які від вас залежать, подбайте про їхню подальшу долю. Вирішіть, хто візьме на себе ваші обов’язки, і складіть план разом із цією людиною. Напишіть заповіт або доручення. Переконайтеся, що всі ваші документи впорядковані та їх легко знайти. Налагодьте розірвані стосунки, перш ніж буде запізно. Проте не живіть заради того, щоб померти. Існує різниця між вживанням розумних заходів і зацикленістю.
Фізичні кроки
Якщо ви твердо впевнені в тому, що ви хочете, щоб з вами сталось, коли ви станете недієздатними, висловіть це зараз. Цілком можливо, що під час хвороби чи після травми ви втратите контроль над ситуацією і не зможете повідомити свої бажання. Нехай ваші близькі знають, чого ви хочете, або, принаймні, де це записано. Оберіть, кому ви довірите повноваження вирішувати за вас, якщо самі не зможете цього зробити.
Духовні кроки
Найважливіше, що треба пам’ятати щодо смерті, це правда про життя. Ви любите свою родину та піклуєтесь за неї, але Бог любить її більше. Ви можете непокоїтись про свою земну спадщину, а Він більше стурбований небесною перспективою. Усі документи в світі не забезпечать того спокою, як одна проста дія: залишатися вірним.
Посеред турбот цього життя важко пам’ятати, що це – лише тимчасовий стан. У 1 Івана 2:15-17 говориться: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, – це не від Отця, а від світу. Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває!». Як ми пам’ятаємо, це досягається завдяки вірності (1 Івана 2:24). Перебування в істині Його Слова, віра в те, що Він говорить про нас і про навколишній світ, дадуть нам правильну перспективу життя цього та того, яке ми отримаємо в майбутньому.
Якщо ми зможемо зберегти цю вічну перспективу, для нас здійсниться сказане в 1 Івана 3:1-2: «Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому, що Його не пізнав. Улюблені, – ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є». Те, що ми не належимо цьому світові, буде настільки очевидним, що інші люди також це бачитимуть. Ми настільки ввійдемо у свою роль Божих дітей, що будемо активно прагнути того дня, коли зможемо стати схожими на Христа та «бачити Його, як Він є».
English
Як я можу подолати страх смерті? Як я можу перестати боятися смерті?
