Що таке таблиця народів?


Запитання: Що таке таблиця народів?

Відповідь:
Розділ 10 книги Буття, відомий як «Таблиця народів», є списком патріархальних засновників сімдесяти націй, що пішли від Ноя через трьох його синів – Сима, Хама та Яфета. Двадцять шість із них походять від Сима, тридцять – від Хама і чотирнадцять – від Яфета. 32-й вірш містить короткий підсумок цього розділу: «Оце роди синів Ноєвих, за нащадками їхніми, у їхніх народах. І народи від них поділились на землі по потопі». Розділ 11 повідомляє про їхній поділ у Вавилоні.

Із цього тексту можна дійти висновку, що даний список є вичерпним. І традиційно він інтерпретується як такий. Проте ця інтерпретація є гіпотетичною.

Усі біблійні генеалогії скорочені. Вони включають основних історичних осіб, тоді як їхні менш значні брати та сестри не згадуються. Можливо, така ж ситуація існує і з таблицею народів. Її упорядник, імовірно, зосередив своє дослідження на народах, найбільш значущих для власної нації на момент складання таблиці, водночас пропускаючи засновників інших віддалених, можливо навіть давно забутих народностей. І хоча кожна нація пов'язана з усіма іншими через Ноя, це не обов'язково означає однакову культурну значимість кожної з них серед його нащадків.

Тоді як деякі з перелічених народів легко ідентифікуються, інші визначити складно. Багато вчених з різним ступенем успіху намагалися виявити ці невідомі народності. Через архаїчну природу першоджерела зберігається значна неясність.

Достовірність таблиці ставиться під сумнів у зв'язку з тим фактом, що деякі з описаних взаємозв'язків не відповідають сучасній порівняльній лінгвістиці. Наприклад, у таблиці сказано, що еламійці походять від Сима, проте їхня мова не була семітською. Водночас написано, що ханаанці походять від Хама, хоча їхня мова була семітською.

Даний аргумент ґрунтується на тому, що ці мови ніколи не зазнавали будь-яких значних змін. Разом з тим, історія регіону вказує на протилежне – його культури постійно переживали міграцію та іноземні вторгнення. І народи-загарбники часто нав'язували свою мову та культуру переможеним.

Еллінізація Перської імперії після завоювання Александром Македонським – класичний приклад. Або ж узяти ізраїльтян: до вавилонського полону та перського завоювання вони в основному розмовляли давньоєврейською мовою. Потім вони перейшли на арамейську, офіційну мову Перської імперії. Єврейський Талмуд був написаний цією мовою, як і значна частина книг Даниїла та Ездри. Припускається, що арамейська була також рідною мовою Ісуса. Після завоювання Персії Александром Великим, євреї прийняли грецьку як другу мову. Внаслідок цього весь Новий Завіт був написаний грецькою. Мови регіону не були статичними.

Євреї вторглись і захопили Ханаан задовго до греків, персів і вавилонян. Невже це не могло стати причиною того, що ханаанці регіону прийняли семітську мову, майже ідентичну давньоєврейській? Що стосується еламійців, то нам слід почати з «давньоеламійської» мови. Вона залишається нерозшифрованою, тому її не можна використовувати як підставу для заперечення таблиці народів. Немає жодних доказів, які би дозволили вважати, що більш пізня, несемітська еламійська мова є давньоеламійською, і ми не знаємо, які фактори могли вплинути на цю мову в певний період історії.

Ще один аргумент проти таблиці народів полягає в тому, що інформації про деяких із них немає в інших історичних документах аж до першого тисячоліття до нашої ери. Це призвело до того, що деякі критично налаштовані вчені дійшли висновку, що таблиця з'явилася не раніше 7-го століття до н.е.

Це досить поширений аргумент проти Біблії. Замість того, щоб довіряти цій книзі щоразу, коли вона згадує невідоме місто чи культуру, або поміщає народ у більш ранню епоху, що суперечить іншим записам у наших обмежених джерелах, критики зазвичай припускають, що біблійні автори або обманювали, або просто були неосвіченими. Так було зі стародавнім мегаполісом Ніневією та хетською цивілізацією Леванту, які були відкриті у XIX і XX ст. відповідно, надавши чудове підтвердження історичності свідчень Біблії. Справа в тому, що наші знання про стародавні культури надзвичайно уривчасті та часто ґрунтуються на припущеннях. Тому стверджувати, що таблиця народів була написана пізніше, виходячи лише з того факту, що деякі нації згадуються тільки в набагато пізніших історичних джерелах, – це ніщо інше, як чергове припущення.

Одне з останніх заперечень стосується того факту, що Німрод у таблиці названий сином Куша (Буття 10:8), який вважається засновником Нубії на південь від Єгипту. Разом з тим, Німрод заснував декілька міст у Месопотамії, які не містять ознак нубійського походження (Буття 10:8–12). Чи означає це, згідно з твердженнями деяких критиків, що таблиця помиляється або щодо походження Німрода, або щодо його ролі в заснуванні месопотамських міст?

Скептики, які висувають даний аргумент, ігнорують той факт, що Куш також був батьком засновників щонайменше шести арабських народів (Буття 10:7), жоден з яких не демонструє ознак нубійського походження. Це пов'язано з тим, що Нубія розвивалася на своєму власному культурному шляху протягом багатьох поколінь. Оскільки Німрод також був рідним сином Куша, то в нас немає причин очікувати, що він або міста, в заснуванні яких він брав участь, мають демонструвати якісь ознаки нубійського походження.

Отже, таблиця народів є біблійним, етнологічним поглядом на те, що всі народи походять від Ноя через його трьох синів – Сима, Хама та Яфета. Невідомо, чи є цей список із сімдесяти народів вичерпним, або ж деякі нації були пропущені – навмисно або випадково. У достовірності таблиці сумніваються скептики, чиї полемічні заперечення зазвичай є неповноцінними або несуттєвими. Через архаїчність першоджерела точність таблиці залишається невизначеною. Зрештою, ті, хто її визнає, роблять це за вірою, сприймаючи її як частину більшої перспективи, яка має підтвердження. Ті, хто її відкидає, по суті, роблять це з тих же причин.

English


Повернутися на стартову українську сторінку

Що таке таблиця народів?