Якою є історія Старого Завіту?


Запитання: Якою є історія Старого Завіту?

Відповідь:
Із самого початку Бог уже існував. Для Свого задоволення Він силою власного слова створив з нічого час і всесвіт. Шостого дня творіння Він зробив дещо унікальне – людство, чоловіка та жінку за Своєю подобою. Створивши перших двох людей чоловічої й жіночої статі, Він також встановив заповіт шлюбу (Буття 1-2).

Бог помістив чоловіка та його дружину в бездоганне середовище Едемського саду і доручив їм доглядати за ним. Він дозволив їм їсти всі плоди, крім одного: з дерева пізнання добра й зла їм їсти було заборонено. У них був вибір – коритися або ні, але Бог застеріг, що наслідком непослуху буде смерть (Буття 2:15-17).

Тим часом могутній ангел на ім'я Люцифер повстав проти Господа. Разом із третиною ангельського воїнства він був вигнаний з небес. Люцифер увійшов до саду, де перебували чоловік і його дружина. Там, перетворившись на змія, він спокусив Єву, першу жінку, проявити непослух до Бога і скуштувати плід забороненого дерева. Він сказав їй, що вона не помре і що плід насправді буде корисним для неї. Вона повірила у цей обман та з'їла декілька плодів. Потім вона дала їх своєму чоловікові, Адаму, і він також з'їв. У ту ж мить пара зрозуміла, що вчинила неправильно. Вони відчули себе присоромленими, вразливими та беззахисними. Коли Бог прийшов, вони сховалися (Ісаї 14:12-15; Буття 3).

Звичайно, Господь їх знайшов і проголосив Свій вирок. Земля була проклята через людину: вона сама більше не давала плодів; замість цього людям потрібно було важко працювати, щоб збирати врожай. Жінка була проклята болем під час пологів. Бог також пообіцяв, що колись жінка народить Того, Хто вступить у бій зі змієм. Він розтрощить йому голову, хоча буде вжалений ним. Потім Господь зробив для грішної пари шкіряний одяг, перш ніж вигнати їх з Едему (Буття 3:15-19, 21).

Боротьба між добром і злом продовжилася в сім'ї перших людей. Один з їхніх синів, Каїн, убив свого брата Авеля та був проклятий за це. У першої жінки народився ще один син. Його назвали Сиф (Буття 4:8, 25).

За декілька поколінь світ сповнився злом. Насильство та зневага до Бога були нестримними. Він вирішив знищити зіпсутих людей і почати все заново. Людина на ім'я Ной, один із нащадків Сифа, отримав Його благодать (Боже незаслужене благословення). Господь сповістив йому, що вчинить великий потоп, щоб знищити землю, і дав йому вказівки щодо будівництва ковчега, який би допоміг пережити цей потоп. Ной збудував ковчег, і у відповідний час Бог привів до нього тварин із кожного виду по парі. Ці тварини разом із Ноєм і його сім'єю врятувалися. Все інше на землі було знищене (Буття 6-8).

Після потопу Ной та його сім'я почали наново заселяти землю. Коли їхні нащадки стали зводити собі пам'ятник, повставши проти Бога, Він змішав їхні мови. Люди розділилися на мовні групи та розпорошилися по всій землі (Буття 11:1-8).

Надійшов час для реалізації Божого плану щодо надання світові Того, Хто здолає змія. Першим кроком було відокремлення для Господа особливої групи людей. Він обрав чоловіка на ім'я Аврам і його дружину Сару, щоб дати початок новому народові. Бог покликав Аврама та повів його до Ханаану. Він пообіцяв йому незліченне потомство, що володітиме цим краєм. Бог також пообіцяв поблагословити нащадків Аврама, і через них – усі народи землі. Проблема полягала в тому, що ця пара вже була похилого віку, а Сара була безплідною. Але Аврам повірив Божій обітниці, «а Він залічив йому те в праведність» (Буття 12:1-4; 15:6).

Через деякий час Господь подарував Аврааму й Саррі сина Ісака, якому Він повторив Свою обітницю про численне потомство та благословення. В Ісака народилися близнюки, Ісав і Яків. Бог обрав Якова спадкоємцем обіцяного благословення та назвав його Ізраїлем. В Якова/Ізраїля було дванадцять синів, що стали родоначальниками дванадцяти колін Ізраїлю (Буття 21:1-6; 25:19-26; 28:10-15; 35:23-26).

Через сильний голод Яків перевіз усю свою родину з ханаанського краю до Єгипту. Перед смертю він пророче поблагословив кожного зі своїх синів. Юді він пообіцяв, що серед його нащадків буде Цар, Якого шануватимуть усі народи світу. Живучи в Єгипті, родина Якова зростала, і вони залишалися там упродовж наступних 400 років. Тоді єгипетський фараон, побоюючись, що сини Ізраїлю стануть занадто численними, зробив їх рабами. Бог послав пророка на ім'я Мойсей із роду Левія, щоб вивести народ Ізраїлю з Єгипту до краю, обіцяного Авраамові (Буття 46, 49; Вихід 1:8-14; 3:7-10).

Вихід з Єгипту супроводжувався багатьма чудесами, в тому числі і розділенням вод Червоного моря. Благополучно вийшовши з Єгипту, ізраїльтяни розташувалися біля гори Сінай, де Господь дав Мойсею Закон. Цей Закон, узагальнений у Десяти Заповідях, був основою завіту, укладеного Богом з Ізраїлем: якщо вони виконуватимуть Його заповіді, то будуть благословенні, а якщо порушуватимуть, то будуть терпіти прокляття. Народ погодився дотримуватися Божого Закону (Вихід 7-11; 14:21-22; 19-20).

Окрім встановлення морального кодексу, Закон визначав роль священика та передбачав жертвоприношення для очищення від гріха. Очищення могло бути здійснене лише через пролиття крові невинної жертви. Закон також детально вказував, як збудувати святу скинію, в якій перебувала Божа присутність і де Він зустрічався зі Своїм народом (Левит 1; Вихід 25:8-9).

Після отримання Закону Мойсей привів ізраїльтян до кордонів Обіцяного краю. Проте люди, побоюючись войовничих мешканців Ханаану та сумніваючись у Божих обітницях, відмовилися туди ввійти. Як покарання Господь повернув їх назад до пустелі, де вони були змушені перебувати ще 40 років. У Своїй благодаті Він дивовижним чином забезпечував весь народ їжею і водою (Числа 14:1-4, 34-35; Вихід 16:35).

Наприкінці цього 40-річного періоду Мойсей помер. Одне з його останніх пророцтв стосувалося приходу іншого Пророка, який мав бути схожим на нього і якому мали підкоритися всі люди. Наступник Мойсея, Ісус Навин, був використаний Богом, аби ввести народ Ізраїлю до Обіцяного краю. Вони поклалися на Його обітницю, що ніхто з їхніх ворогів не зможе встояти перед ними. Господь виявив Свою силу в Єрихоні, першому місті на їхньому шляху, змусивши мури міста впасти. Зі Своєї благодаті Він помилував віруючу блудницю Рахав зі зруйнованого Єрихону (Повторення Закону 18:15; Ісуса Навина 6).

Упродовж наступних років Ісусу Навину та ізраїльтянам вдалося вигнати більшість ханаанців, і землю було поділено між дванадцятьма колінами. Проте завоювання землі було неповним. Через відсутність віри та просту непокору, вони не змогли закінчити доручене, і залишилися деякі місцевості, де продовжували мешкати ці народи. Їхні язичницькі вірування справляли негативний вплив на ізраїльтян, які почали поклонятися ідолам, порушуючи Божий Закон (Ісуса Навина 15:63; 16:10; 18:1).

Після смерті Ісуса Навина ізраїльтяни переживали важкі часи. Вони впали в ідолопоклонство, і Бог покарав їх, віддавши на поневолення ворогам. Потім народ покаявся та звернувся до Господа за допомогою. Тоді Він призначив суддю, щоб знищити ідолів, згуртувати народ і здолати ворога. Якийсь час панував мир, але після смерті судді люди незмінно поверталися до ідолопоклонства знову, і цикл повторювався (Суддів 17:6).

Останнім суддею був Самуїл, який був також і пророком. Під час його суддівства, Ізраїль зажадав собі царя, аби бути схожими на інші народи. Бог задовольнив їхнє прохання, і Самуїл помазав Саула на першого царя Ізраїлю. Однак той не виправдав надій. Він не послухався Бога та був усунутий із трону. Господь обрав Давида з роду Юди замість Саула та пообіцяв, що один з його нащадків царюватиме вічно (1 Самуїла 8:5; 15:1; 26; 1 Хронік 17:11-14).

Після смерті Давида в Єрусалимі правив його син, Соломон. Потім, під час царювання сина Соломона, почалася громадянська війна, і царство було поділене на північне царство – Ізраїль, та південне – Юдею. Династія Давида царювала в Юдеї (1 Царів 2:1; 12).

Ізраїлем правила суцільна низка нечестивих царів. Ніхто з них не шукав Господа та не намагався керувати народом згідно з Його Законом. Бог посилав пророків, аби застерегти їх, включаючи Іллю та Єлисея, що вчинили безліч чудес, але царі вперто трималися своєї нечестивості. Зрештою як покарання Бог наслав на Ізраїль ассирійців. Ті захопили більшість ізраїльтян у полон, і це поклало край існуванню північного царства (1 Царів 17:1; 2 Царів 2; 17).

В Юдеї також були нечестиві царі, проте іноді на трон приходив благочестивий цар, який справді любив Господа і прагнув правити відповідно до Закону. Бог був вірний Своїй обітниці та благословляв людей, коли вони дотримувалися Його заповідей. Юдеї не постраждали під час ассирійського вторгнення та пережили безліч інших загроз. У той час пророк Ісая звинуватив Юдею в гріхах і провістив вавилонське вторгнення. Ісая також прорік про прихід Господнього Отрока, який постраждає за гріхи Свого народу та прославиться, сівши на престол Давида. Пророк Михей провістив, що обіцяний Спаситель народиться у Віфлеємі (Ісаї 37; 53:5; Михея 5:2).

Зрештою і народ Юдеї також упав в огидне ідолопоклонство. Для покарання Бог наслав на них вавилонян. Пророк Єремія пережив падіння Єрусалиму та провістив, що єврейські бранці повернуться з Вавилону до Обіцяного краю через 70 років. Пророк також передбачив майбутній заповіт, в якому Закон буде записаний не на кам'яних скрижалях, а в серцях Господнього народу. Цей новий заповіт приведе до Божого прощення гріхів (2 Царів 25:8-10; Єремії 29:10; 31:31-34).

Вавилонський полон тривав 70 років. У той час служили пророки Даниїл та Єзекіїль. Даниїл прорік виникнення і падіння багатьох народів. Він також провістив про прихід Месії, Який мав бути вбитий за інших людей (Даниїла 2:36-45; 9:26).

Після того, як Вавилон впав перед персами, євреям дали можливість повернутися в Юдею. Багато з них повернулися додому, щоб відновити Єрусалим і храм. Неемія та Ездра керували цією роботою за підтримки пророків Огія і Захарія. Одне з пророцтв Захарія містило опис майбутнього царя, що смиренно ввійде в Єрусалим на віслюку (Неемії 6:15-16; Ездри 6:14-15; Захарія 9:9).

Але не всі євреї повернулися до Юдеї. Багато хто захотів залишитися в Персії, і Бог продовжував оберігати їх там. Єврейка на ім'я Естер стала царицею Персії та зіграла важливу роль у порятунку всіх євреїв імперії (Естер 8:1).

Пророк Малахія написав останню книгу Старого Завіту. Він пророкував, що Господь прийде у Свій храм, але до Його приходу інший посланник підготує для Нього дорогу. Цим посланником мав бути пророк Ілля. Після пророцтва Малахії минуло 400 років, перш ніж Бог знову звернувся до людей (Малахії 3:1; 4:5).

Старий Завіт – це історія про Божий план викуплення людства. Наприкінці Старого Завіту у Нього був унікальний Обраний народ, який розумів важливість кровних жертвоприношень, вірив обітницям, даним Аврааму та Давиду, і чекав на Спасителя. Інакше кажучи, вони були готові прийняти Переможця змія із Буття, Пророка, як Мойсей, Стражденного Отрока Ісаї, Сина Давидового, Месію Даниїла та покірного Царя Захарія: всі вони були уособлені в Ісусі Христі.

English
Повернутися на стартову українську сторінку

Якою є історія Старого Завіту?