Якою є історія Нового Завіту?


Запитання: Якою є історія Нового Завіту?

Відповідь:
Чотириста років по тому, як Бог звернувся до пророка Малахії, Він заговорив знову. Послання полягало в тому, що незабаром мало виконатися пророцтво з Малахії 3:1 – пророк мав підготувати шлях для Господа. Месія був близько.

Цим пророком був Іван. Месією був Ісус, народжений від діви на ім'я Марія. Ісус зростав, ретельно дотримуючись приписів єврейської релігії. У віці близько тридцяти років Він почав Своє служіння Ізраїлю. Іван проповідував, що Царство Месії наближалося, та хрестив тих, хто приймав його звістку і розкаювався у своїх гріхах. Коли ж хреститися прийшов Ісус, то Бог проголосив Його Своїм Сином, а Святий Дух зійшов на Нього, вказавши на обіцяного Месію. Служіння Івана закінчилося, коли він виконав місію з представлення Христа світові (Матвія 3).

Із різних верств суспільства Ісус покликав дванадцятьох учнів, надавши їм здібності для служіння і навчаючи їх. Подорожуючи та проповідуючи, Він зціляв хворих і творив багато інших чудес, які підтверджували Його звістку. Спочатку служіння Христа супроводжувалося значним зростанням кількості прихильників. Величезні натовпи, вражені Його чудесами та вченням, усюди слідували за Ним (Луки 9:1; Матвія 19:2).

Проте не всі захоплювалися Ісусом. Політичні та релігійні лідери єврейського суспільства були ображені Його вченням про те, що їхні правила і традиції не вели до спасіння. Вони неодноразово виступали проти Нього, а Він відверто називав їх лицемірами. Фарисеї були свідками чудес Христа, проте замість того, аби прославляти Бога, вони приписували їх дияволу (Матвія 12:24; 15:1-7; Матвія 23).

Натовпи, що слідували за Ісусом, поступово зменшувалися, коли стало очевидно, що Він не мав наміру проголошувати себе царем і скидати римських гнобителів. Іван Хреститель був схоплений і згодом страчений. Христос почав більше зосереджуватися на Своїх дванадцятьох учнях, більшість з яких визнали, що Він є Сином Божим. Лише один – Юда – не вірив у Нього; він активно шукав можливості видати Ісуса владі (Івана 6:66; Матвія 16:16; 26:14-16).

Під час Своєї останньої подорожі до Єрусалиму Христос відсвяткував Пасху зі Своїми учнями. Тієї ночі, під час молитви, Юда привів за Ним озброєний натовп. Його заарештували і провели інсценований судовий процес. До смерті через розп'яття Його засудив римський правитель, який сам не визнавав Його вини. Христа розп'яли. В момент Його смерті стався сильний землетрус. Потім Його мертве тіло зняли з хреста та помістили в гробницю, розташовану неподалік (Луки 22:14-23; 39-53; Марка 15:15, 25; Матвія 27:51; Івана 19:42).

Третього дня після смерті Ісуса виявилося, що Його могила порожня, і ангели оголосили, що Він воскрес. Потім Він прийшов у тілі до Своїх учнів та пробув із ними наступних сорок днів. Після цього Христос оголосив апостолам Своє доручення і вознісся на їхніх очах на небо (Луки 24:6, 24; Івана 21:1, 14; Дії 1:3-9).

Через десять днів після вознесіння близько 120 учнів зібралися в Єрусалимі, молячись та очікуючи Святого Духа, обіцяного Ісусом. У день П'ятидесятниці Дух зійшов на учнів, подарувавши їм здатність говорити мовами, яких вони раніше ніколи не вивчали. Петро та інші проповідували на вулицях Єрусалиму, і 3000 людей повірили в те, що Господь Ісус помер та воскрес. Ті, що повірили, хрестилися в Його ім'я. Так зародилася церква (Дії 2).

Церква в Єрусалимі продовжувала зростати, оскільки апостоли творили чудеса та навчали людей. Але незабаром віруючі зіткнулися з переслідуваннями, очолюваними молодим фарисеєм на ім'я Савл. Багатьом із них довелося покинути Єрусалим і піти до інших міст, де вони поширювали звістку про Ісуса й Боже Слово. Громади віруючих почали швидко виникати в нових місцях (Дії 2:43; 8:1, 4).

Серед міст, які прийняли Євангеліє, була й Самарія. Єрусалимська церква послала туди Петра та Івана, щоб упевнитися в повідомленнях про церкву, що була там. Апостоли стали свідками злиття Святого Духа на самарян, як раніше на самих апостолів. Отже, церква поширилась і в Самарії. Невдовзі після цього Петро став свідком зішестя Святого Духа на римського сотника та його сім'ю; отже, церква поширювалась і в язичницькому світі (Дії 8:14-17; 10:27-48).

Яків, один із дванадцятьох учнів, був закатований в Єрусалимі. Палаючи ненавистю до християн, Савл прямував у Дамаск, але дорогою у видінні йому з'явився Ісус. Колишній переслідувач церкви перетворився на ревного християнського проповідника. Через декілька років Савл-Павло став учителем церкви в Антіохії. Коли він перебував там, Святий Дух покликав його та Варнаву, і вони стали першими у світі «закордонними місіонерами», вирушивши на Кіпр і в Малу Азію. Під час своєї подорожі вони зіткнулися з різноманітними переслідуваннями та труднощами, але багато людей отримали спасіння (серед них юнак на ім'я Тимофій) і зароджувалися нові церкви (Дії 9:1-22; 12:1-2; 13-14).

В Єрусалимі постало питання щодо прийняття у церкву християн із язичників. Чи слід вважати їх, колишніх поган, рівними з єврейськими християнами, що дотримувалися закону все своє життя? Більш конкретно – чи потрібно було обрізати віруючих язичників для спасіння? Для розгляду цього питання в Єрусалимі зібралася рада. Петро та Павло свідчили про те, що Бог посилав Святого Духа і до неєвреїв, що не проходили обряду обрізання. Рада визначила, що спасіння дарується благодаттю через віру і що обрізання не потрібне для спасіння (Дії 15:1-31).

Павло відправився у другу місіонерську подорож, цього разу в супроводі Сили. Згодом до них приєднався Тимофій, а також лікар на ім'я Лука. За вказівкою Святого Духа Павло зі своїми супутниками покинули Малу Азію та вирушили в Грецію, в результаті чого у Филипах, Солуні, Коринті, Ефесі та інших містах були засновані нові церкви. Пізніше Павло відправився у третю місіонерську подорож. Його метод благовіщення майже завжди був однаковий – спочатку він проповідував у синагозі міста, представляючи Євангеліє євреям. Зазвичай вони відкидали його звістку, і тоді він звертався із закликом увірувати до язичників (Дії 15:40-21:17).

Усупереч застереженням друзів, Павло здійснив поїздку в Єрусалим. Там на нього напав натовп із наміром його вбити. Він був врятований римським трибуном і поміщений під захист у фортецю. Потім апостол постав перед Синедріоном в Єрусалимі, проте суд перетворився на хаос і його відправили до Кесарії, де він мав постати перед римським судом. Пробувши там декілька років, Павло зажадав суду цезаря, скориставшись своїм правом римського громадянина (Дії 21:12, 27-36; Дії 23:1-25:12).

Павла відправили кораблем у Рим як в'язня; його супроводжував Лука. Дорогою сильна буря розтрощила корабель, однак усі, хто був на борту, благополучно дісталися острова Мальта. Там апостол здійснив чудеса, які привернули увагу губернатора острова. Знову-таки, Євангеліє поширилось і там (Дії 27:1-28:10).

Коли Павло прибув до Риму, його помістили під домашній арешт. Друзям було дозволено його відвідувати, і він міг продовжувати викладати Євангеліє. Дехто з римської сторожі прийняв віру, і навіть деякі з палацу цезаря повірили в Ісуса (Дії 28:16, 30-31; Филип'янам 4:22).

Поки Павло перебував у Римі, Божа справа продовжувалась у середземноморському регіоні. Тимофій служив в Ефесі; Тит керував служінням на Криті; Аполлос служив у Коринті; а Петро, можливо, відправився у Рим (1 Тимофію 1:3; Титу 1:5; Дії 19:1; 1 Петра 5:13).

Більшість апостолів були закатовані за свою віру в Христа. Останнім апостолом був Іван, якого в похилому віці заслали на острів Патмос. Там він отримав від Господа Ісуса послання для церков і видіння про останні часи, які він записав як книгу Об'явлення (Об'явлення 1:9, 4, 19).

English
Повернутися на стартову українську сторінку

Якою є історія Нового Завіту?