Монергізм чи синергізм – хто правий?



Запитання: Монергізм чи синергізм – хто правий?

Відповідь:
Палкі дебати щодо цієї теми тривали в церкві протягом століть. Не буде перебільшенням сказати, що ця дискусія стосується самого серця Євангелія. Перш за все, слід дати визначення цим двом термінам. Коли ми говоримо про монергізм і синергізм, то, висловлюючись мовою богословів, мова йде про те, хто здійснює спасіння. Монергізм походить від складного грецького слова, що означає «працювати самому», позначаючи переконання, що Бог сам здійснює наше спасіння. Цієї теорії, в основному, дотримуються кальвіністські й реформовані традиції, і вона тісно пов’язана з так званими «доктринами благодаті». Синергізм означає «працювати разом», – теорія про те, що Бог діє разом із нами в здійсненні спасіння. Тоді як монергізм тісно пов’язаний із Жаном Кальвіном, синергізм пов’язують з Якобом Армінієм, і його переконання значно вплинули на сучасний «євангелічний ландшафт». Кальвін і Арміній не є авторами цих теорій, але течії, засновані ними – кальвінізм і армініанство, притримуються цих переконань.

Запеклі дебати з приводу цих двох теорій мали місце на початку XVII століття, коли послідовники Армінія опублікували «П’ять пунктів заперечення» – документ, який визначав різницю між їхньою теологією і переконаннями Кальвіна та його послідовників. Фундаментальний аспект цієї дискусії полягає в кальвіністській доктрині безумовного обрання та армініанському вченні про обрання умовне. Якщо хтось вважає, що обрання є безумовним, він схилятиметься до монергістичної позиції щодо спасіння. І навпаки, якщо хтось переконаний, що обрання засноване на Божому передбаченні того, хто повірить у Нього, тоді він, найімовірніше, підтримає синергістичну позицію.

Теорія про безумовне обрання викладена у Вестмінстерському сповіданні віри: «Бог наперед обрав на вічну славу у Христі тих, хто призначений до життя. Він зробив це ще до закладин світу, згідно зі Своїм вічним і незмінним передбаченням, Своїм таємним задумом і благою волею. Бог обрав цих людей виключно зі Свого милосердя й любові, а не тому, що передбачав у них віру чи добрі діла, стійкість у вірі чи ревність у добрих ділах або що-небудь інше. Не було ні умов, ні причин, що спонукали Бога обрати цих людей; усе було зроблено лише для слави Його незбагненної благодаті» (ВСВ 3.5, виділення додані автором статті). Як ми можемо бачити, доктрина про безумовне обрання навчає, що воно основується на задоволенні Його волі і більше ні на чому. Більше того, Його вибір не базується на передбаченні віри людини або будь-яких добрих діл, або ж стійкості цієї людини у вірі та її добрих ділах.

Два класичні біблійні тексти підтримують цю доктрину. Перший – в Ефесянам 1:4-5: «Вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові, призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням волі Своєї». Згідно з цим уривком, ще до створення світу ми були обрані Богом, аби перебувати у Христі – святому й досконалому, і цей вибір був оснований на Божій волі. Другий текст – у Римлянам 9:16: «Отож, не залежить це ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від Бога, що милує». Божий вибір не залежить від будь-чого, що ми робимо чи у що віримо, але здійснюється виключно з Божої милості.

Суть кальвінізму й теорії монергізму полягає в тому, що Бог бере участь власне у спасінні людей, а не лише робить їх гідними спасіння. Через те, що всі люди народжені у гріху і через їх зіпсовану природу (цілковиту аморальність), вони завжди відкидатимуть Бога; отже, Він має спасати обраних без виконання ними будь-яких попередніх умов – таких, як віра. Аби подарувати благословення спасіння та вічного життя обраним, Бог має спочатку викупити їхні гріхи (обмежене викуплення). Ця благодать і спасіння мають надалі бути застосовані до обраних, і в цьому полягає роль Святого Духа, Який відроджує їхній дух і притягує їх до спасіння (невідхильна благодать). Врешті-решт, тих, кого Бог спас, Він збереже до кінця (стійкість святих). Спочатку й до кінця спасіння в усіх його аспектах є виключно Божим ділом – монергізм! Суть у тому, що спасенні люди і є обраними. Зверніть увагу на текст у Римлянам 8:28-30. У ньому ми бачимо, що є група людей, яких Бог закликає згідно зі Своїм задумом. Ці люди визначені як ті, «хто любить Бога». Ці люди також є тими, що у віршах 29-30 були Ним передбачені, призначені, покликані, виправдані та прославлені. І Бог сам веде цю групу (тих, хто любить Бога, обраних) від призначення до прославлення, і ніхто не може бути втрачений на цьому шляху.

З іншого боку, на підтримку синергічного аргументу, звернімо увагу на «П’ять пунктів заперечення»: «Бог, через вічну й незмінну мету в Його Сині Ісусі Христі, перше заснування світу визначив із зіпсованої, гріховної людської раси спасти у Христі, заради Христа й через Христа тих, які з благодаті Святого Духа повірять у цього Його Сина Ісуса та встоять у цій вірі й покірності віри через цю благодать навіть до кінця; а з іншого боку, залишити невиправних і невіруючих у гріху й під гнівом, і засудити їх як тих, що відкинули Христа, згідно з Євангелієм від Івана 3:36: "Хто вірує в Сина, той має вічне життя; а хто в Сина не вірує, той життя не побачить – а гнів Божий на нім перебуває", і згідно з іншими віршами зі Святого Письма» (ППЗ, Стаття I, виділення додане автором статті). Тут ми бачимо, що спасіння залежить від віри та стійкості людини. Умовне обрання робить визначальним фактором нашого спасіння нас самих, нашу здатність обрати Ісуса та залишатися в Ньому. Далі армініанці стверджують, що наша здатність обрати Ісуса є результатом універсальної благодаті, яку Бог спочатку дає всім людям і яка компенсує наслідки гріхопадіння, а також дозволяє людині прийняти або відкинути Христа. Іншими словами, Бог повинен зробити вибір спасіння можливим, але, врешті-решт, саме цей наш вибір і спасає нас. Згаданий біблійний текст у Статті 1, без сумніву, підтверджує, що ті, хто вірить, мають вічне життя, а хто не вірить – вічного життя не мають, тому може здатися, що існує певна біблійна підтримка цієї доктрини. Таким чином, синергічний аргумент стверджує, що Бог робить спасіння можливим, але наш вибір робить його реальним.

Отже, в той час як монергізм стверджує, що Бог є і необхідною, і достатньою умовою для нашого спасіння, синергізм погоджується, що Бог є необхідною умовою, але відхиляє Його достатність. Наша свобода волі плюс Божа діяльність – ось чого достатньо. Ми маємо бути здатні побачити недолік у синергічному аргументі – що Бог насправді не спасає всіх. Це робить відповідальними за спасіння нас, тому що саме ми реалізуємо спасіння, повіривши у Христа. Якщо Бог насправді не спасає всіх, тоді, можливо, ніхто не буде спасенний. І якщо Бог насправді не спасає всіх, тоді як нам пояснити такі біблійні тексти, як Римлянам 8:28-30? Усі грецькі дієслова в цьому тексті є доконаними, позначаючи, що описана дія є завершеною; немає жодного натяку на потенційність у цьому уривку. З Божої позиції спасіння було звершене. Водночас, стаття IV «П’яти пунктів» заяляє, що Божу благодать можна відхилити, а стаття V стверджує, що ті, хто обрав Божу благодать, також можуть відпасти від цієї благодаті й «повернутися в цей нинішній злий світ», «позбувшись благодаті». Це переконання суперечить чіткому вченню Святого Письма про вічну безпеку віруючого.

Якщо так, то як нам слід сприймати біблійну підтримку умовного обрання (напр., Івана 3:36)? Ніхто не заперечує, що віра потрібна для реалізації спасіння в нашому житті, але яке місце займає віра у порядку спасіння («Ordo Salutis»)? Якщо ми розглянемо текст у Римлянам 8:29-30, то побачимо логічну прогресію спасіння. Виправдання, що зазвичай розглядається в питанні спасіння через віру, є четвертим у цьому списку – перед ним ідуть передбачення, призначення та покликання. Покликання ж може бути поділене на наступні елементи: відродження, євангелізм, віра й покаяння. Іншими словами, «покликання» (зване «зобов’язуючим покликанням» реформатськими теологами) має спочатку включати відродження силою Святого Духа (Івана 3:3). Далі йде проповідь Євангелія (Римлянам 10:14-17), після якої слідує віра й покаяння. Але перш ніж будь-який із цих пунктів може мати місце, їм повинні логічно передувати передбачення та призначення.

Це наближує нас до питання щодо передбачення. Армініанці стверджують, що воно означає, що Бог знає наперед про віру обраних. Якщо це так, тоді факт обрання нас Богом більше не ґрунтується на «доброму намірі Його волі», а, швидше, на нашій здатності обрати Його, незважаючи на свій гріховний стан, який, згідно з Римлянам 8:7, націлений проти Бога і не може змінитися самостійно. Армініанський погляд на передбачення також суперечить чіткому вченню вищезгаданих віршів, які підтримують безумовне обрання (Ефесянам 1:4-5 і Римлянам 9:16). Цей погляд, насправді, позбавляє Бога Його абсолютної влади й покладає відповідальність за спасіння безпосередньо на творіння, яке нездатне себе спасти.

Отже, логічні та біблійні докази підтримують монергічну позицію щодо спасіння – Бог є «Начальником» і «Виконавцем» нашого спасіння (Євреям 12:2). Він, розпочавши добре діло в нас, виконає його до дня Христа Ісуса (Филип’янам 1:6). Монергізм не тільки значно впливає на те, як людина сприймає спасіння, але також і на євангелізм. Якщо спасіння основане виключно на Божій рятівній благодаті, то тоді немає місця нашим вихвалянням, і вся слава належить Йому (Ефесянам 2:8-9). Крім цього, якщо Бог насправді спасає людей, тоді наші євангелізаційні зусилля повинні принести плід, тому що Він пообіцяв спасти обраних. Монергізм примножує славу Божу!


Повернутися на стартову українську сторінку

Монергізм чи синергізм – хто правий?