Чого навчає теологія «Царства в наші дні»?



Запитання: Чого навчає теологія «Царства в наші дні»?

Відповідь:
Учення «Царства в наші дні» відноситься до харизматичного руху протестантського християнства та здебільшого поширене у Сполучених Штатах. Його прихильники вважають, що Бог віддав контроль над світом сатані, коли Адам та Єва згрішили. Відтоді Господь намагається повернути контроль, шукаючи особливу групу віруючих – що називаються по-різному: «народ завіту», «переможці» або «армія Йоїла», – через яку інститути суспільства (включаючи уряди та закони) будуть віддані у владу Бога. Вони вважають, що, оскільки у віруючих перебуває той же Святий Дух, Який перебував і в Ісусі, у нас є вся влада на небі й на землі; ми можемо силою віри приводити до існування те, що раніше не існувало, і таким чином сприяти настанню Божого Царства.

Серед найбільш спірних принципів даної теології є переконання, що світське або нехристиянське суспільство ніколи не досягне успіху. Отже, не слід розділяти церкву і державу. Інші вірування включають ідею про те, що як Тіло Христове ми і є Христос. Іншими словами, ми володіємо Його божественною природою. Учителі теології «Царства в наші дні» також знецінюють Підхоплення, називаючи його просто почуттям захвату або хвилювання, коли Господь повернеться, щоб отримати Царство з наших рук. Інакше кажучи, всі перебуватимуть в емоційному захопленні при Його приході. До числа інших небіблійних вірувань входить переконання, що всі пророцтва, які стосуються майбутнього Ізраїлю – і в Старому, і в Новому Завітах, – стосуються Церкви.

Богослов'я «Царства в наші дні» розділяє Другий прихід Христа на два етапи: спочатку Він прийде через віруючих (і, зокрема, через сучасних апостолів і пророків), а потім особисто, аби прийняти Царство від «переможців». До Другого приходу переможці мають очистити землю від будь-якого впливу зла. Послідовники даної теології стверджують, що Ісус не може повернутися, поки всі Його вороги не будуть кинуті до ніг Церкви (включаючи, ймовірно, і смерть).

І хоча є люди, які вірять лише в деякі принципи теології «Царства в наші дні», більшість із них поділяє вищевикладені положення, які виходять за межі основного вчення християнства та суперечать Святому Письму. По-перше, ідея, що Бог «утратив контроль» над чим-небудь, є немислимою, особливо в тому, що Він потребує допомоги людей для відновлення цього контролю. Він є суверенним Господом усесвіту, досконалим і святим у всьому. Він володіє цілковитим контролем над усім – минулим, сьогоднішнім та майбутнім – і ніщо не відбувається проти Його волі. Усе відбувається згідно з Його планом та цілями, і жодна молекула не рухається за своєю власною волею. «Бо врадив Господь Саваот, і хто Його раду відмінить? А рука Його витягнена, – й хто відверне її?» (Ісаї 14:27). Щодо людей, які можуть «силою віри приводити до існування те, що раніше не існувало», то ця сила належить лише Богові, Який не терпить тих, хто намагається її узурпувати. «Пам'ятайте про це та змужнійте, візьміть це на розум, провинники! Пам'ятайте про давнє, відвічне, бо Я Бог, і немає більш Бога, й нікого, як Я, що звіщаю кінець від початку, і наперед – що не сталося ще, і що говорю: "Мій замір відбудеться, і всяке жадання Своє Я вчиню", що хижого птаха зі сходу прикликую, з краю далекого мужа Своєї поради! Так, Я сказав – те й спроваджу, що Я задумав був – теє зроблю!» (Ісаї 46:8-11).

Заперечення Підхоплення церкви також суперечить Біблії. У поясненні, що це є лише почуттям захвату серед Божого народу, випускається з уваги той факт, що таке застосування терміну «підхоплення» не є еквівалентом слова «харпазо» у 1 Солунянам 4:17, 2 Коринтянам 12:2-4 та Об'явленні 12:5, яке використовується для опису фізичного підхоплення на небо, і в Дії 8:39, де Пилип був тілесно «забраний» Духом в інше місце.

Що ж стосується того, що ми і є Христос та маємо божественну природу, то ми – не Христос, хоча і є співучасниками Його Божественної природи (2 Петра 1:4) у спасінні зі Святим Духом, Який перебуває в нас. Але Христос є Другою особою Бога, а люди ніколи не стануть богами. Це – омана отця брехні, сатани, який уперше проголосив її в Едемському саду, спокушаючи Єву: «…і станете ви, немов Боги» (Буття 3:5).

Ідея про те, що Церква замінила Ізраїль і що пророцтва щодо останнього стосуються Церкви, відома як теологія заміщення і також суперечить Біблії. Обітниці, дані Ізраїлю, будуть виконані стосовно нього, а не Церкви. Божі благословення для Ізраїлю вічні та не підлягають скасуванню.

І, нарешті, другий прихід Христа відбудеться, коли Він, а не люди, переможе Своїх ворогів і кине всіх до Своїх ніг. Текст в Об'явлення 19, де говориться про Другий прихід, описує могутнього воїна, що йде, щоб усе виправити, а не когось, хто приходить на землю, яка вже очищена й готова до Його правління. Вірш 15 повідомляє абсолютно чітко: «А з Його уст виходив гострий меч, щоб ним бити народи. І Він пастиме їх залізним жезлом, і Він буде топтати чавило вина лютого гніву Бога Вседержителя!». Якби земля була «очищена від будь-якого впливу зла», як вважають послідовники теології «Царства в наші дні», тоді навіщо Йому потрібен гострий меч, «щоб ним бити народи», і чому на них спрямований Божий гнів?

Теологія «Царства в наші дні» є черговим обманом із довгої низки неправдивих, небіблійних й оманливих людських філософій, чиї порожні фантазії прагнуть до олюднення Бога та обоготворення людини. Її слід уникати.


Повернутися на стартову українську сторінку

Чого навчає теологія «Царства в наші дні»?