Що означає термін «невіруючий»?



Запитання: Що означає термін «невіруючий»?

Відповідь:
В англомовному середовищі існує відомий веб-сайт infidels.org, що критикує християнську віру. Його назва походить від англійського слова «infidel», що означає «невіруючий», «без віри» або «проти віри». Цей сайт, також відомий як «світська мережа» (англ. Secular Web), є одним із провідних ресурсів атеїстів і натурфілософів. Його заявлена мета полягає в тому, щоб захищати та сприяти поширенню натуралістичного світогляду в інтернеті. Християнський апологет Дж. П. Холдинг зазначив: «У «світській мережі» є декілька розумних людей, але загалом вона вже давно стала притулком для кожного всезнаючого скептика, де можна висловлювати судження про питання за межами власної компетенції».

Мета даної статті не в представленні всебічного спростування з кожного питання, яке піднімається невіруючими в інтернеті. Швидше, вона полягає в тому, щоб вказати лише на деякі з численних помилок цього веб-сайту для невіруючих.

Заперечення існування Ісуса
Серед заяв згаданого веб-сайту є теза про те, що Ісус ніколи не існував, – гіпотеза, що давно перебуває на задвірках наукових досліджень Нового Завіту, але яка так і не змогла заручитися підтримкою з боку значної кількості вчених. Маршалл Дж. Говен у своїй статті «Чи існував коли-небудь Ісус Христос?» категорично заявляє: «Чудес не буває. Розповіді про чудеса не відповідають дійсності. Отже, матеріали, в яких згадки про чудеса переплітаються з відомими фактами, не заслуговують на довіру, тому що ті, хто вигадав чудеса, можуть легко вигадати і ту частину, що виглядає достовірною». Якщо хтось підтримує натуралістичний світогляд, припускаючи, що чудеса неможливі, то можна з такою ж легкістю доводити і теїстичний світогляд, так само припускаючи, що Бог існує. У будь-якому разі, такий аргумент спростовує себе сам.

Некомпетентність і повне нерозуміння Говеном обговорюваних питань додатково ілюструються в наступному абзаці:

«Щодо теорії про розп’яття Христа, як ми пояснимо той факт, що протягом перших восьми століть еволюції християнства сакральне мистецтво зображало агнця, а не людину, який страждав на хресті заради спасіння світу? Ні на малюнках у катакомбах, ні на скульптурах християнських могил не було людської фігури на хресті. Усюди як християнський символ використовувався агнець – агнець, який несе хрест, агнець біля підніжжя хреста, агнець на хресті. Деякі твори зображували агнця з людською головою, плечима й руками та хрестом у руках, – агнець Божий у процесі набуття людської подоби – міф про розп’яття стає реалістичним. Наприкінці восьмого століття Папа Адріан I, підтвердивши постанову шостого Константинопольського синоду, звелів, щоб місце агнця на хресті зайняла фігура людини. Християнству потрібно було вісімсот років, щоб розробити символ свого страждаючого спасителя. Протягом восьми століть Христос на хресті був агнцем. Але якщо Христос був розіп’ятий насправді, то чому його місце на хресті було так довго узурповане агнцем? У світлі історії та здорового глузду, а також у зв’язку із зображенням агнця на хресті, чому ми маємо вірити у розп’яття?».

Такі аргументи, як цей, не вимагають жодних коментарів для християн, які мають навіть найменше розуміння Біблії. Говен навіть не згадав про символ пасхального агнця у християнстві, хоча це слід було зробити.

Давайте зосередимося на трьох положеннях, які висуваються в статтях з критикою християнства на infidels.org: 1) відсутність підтверджень про Христа у світських джерелах; 2) порівняння канонічних Євангелій із гностичними джерелами та 3) гадана схожість з язичництвом.

По-перше, розгляньмо згадку про Ісуса Йосипом Флавієм. Говен пише: «В останні роки першого століття Йосип Флавій, відомий єврейський історик, написав свою знамениту працю «Юдейські старожитності». У цій роботі історик не згадував Христа, і протягом двохсот років після смерті Флавія імені Христа не було в його працях. У ті дні друкарень не було. Книги тиражувалися за допомогою переписування. Тому можна було з легкістю щось додати у написане автором або змінити. Церква вважала, що Флавій мав визнати Христа, і «мертвий» історик так і зробив. У четвертому столітті з’явився екземпляр «Юдейських старожитностей», в якому був такий уривок: “Приблизно в той час жив Ісус, людина мудра, якщо Його взагалі можна назвати людиною. Він творив дивовижні речі та навчав людей, які з задоволенням приймали істину. Він привернув до себе багатьох юдеїв і багатьох еллінів. Це був Христос. За доносом старших серед нас, Пілат засудив Його на розп’яття, але ті, що від самого початку полюбили Його, виявилися Йому вірними. Третього дня Він з’явився їм живий. Божі пророки провіщали це й безліч інших Його чудес. І донині існує ще рід християн, названих так за Його іменем”».

Дійсно, цей уривок з «Юдейських старожитностей» деколи ставиться під сумнів, оскільки містить вставки, які були внесені переписувачами (лише незначна меншість дослідників вважає, що цей уривок є повністю автентичним). Але інтернет-невіруючі, вочевидь, дотримуються теорії «повної вставки».

Чому цей уривок вважається частково автентичним? Можливо, найважливішим фактором, який привів більшість учених до прийняття позиції про часткову оригінальність, є те, що значна частина цього тексту відображає типові для Флавія мову та стиль. Крім того, після видалення очевидних вставок переписувачів, основна частина уривку залишається логічно послідовною.

Значна частина цієї згадки про Ісуса розглядається більшістю дослідників як слова Флавія, і лише декілька фраз вони вважають відверто «християнськими». До того ж багатьох висловів Флавія немає в ранній християнській літературі, натомість є такі фрази або терміни, які тогочасні християни навряд чи використовували би. Є також фраза, яку будь-який християнський переписувач визначив би як хибну («Він привернув до себе багатьох юдеїв і багатьох еллінів»).

Цікаво те, що Говен забуває іншу згадку про Ісуса в працях Йосипа Флавія, достовірність якої майже всі вчені визнають у повному обсязі: «Анан же молодший [у Новому Завіті використовується ім’я Анна], про призначення якого ми щойно згадали, мав суворий і дуже неспокійний характер; він належав до партії садукеїв, які, як ми вже говорили, відрізнялися особливою жорстокістю в судах. Будучи такою людиною, Анан вважав, що внаслідок смерті Феста і затримки з прибуттям Альбіна настала зручна мить (для задоволення власної суворості). Тому він зібрав синедріон і представив йому Якова, брата Ісуса, званого Христом, разом із кількома іншими особами, звинуватив їх у порушенні законів і засудив до побиття камінням».

Більшість учених вважає цей уривок достовірним з наступних причин:

1. До цього уривку немає текстуальних зауважень. Він зустрічається в кожному рукописі «Юдейських старожитностей».

2. Наявне специфічне використання нехристиянської термінології. Наприклад, те, що Якова названо «братом Ісуса», суперечить християнській практиці називати його «братом Господнім». Отже, цей уривок не відповідає ні Новому Завіту, ні загальноприйнятому християнському використанню.

3. Уривок робить наголос не на Ісусі і навіть не на Якові, а на первосвященику Анані. Ні Ісус, ні Яків у ньому не звеличуються.

4. Ані цей уривок, ані відповідний розділ не пов’язують Ісуса з Іваном Хрестителем, що очікувано здійснив би християнин, який робив приписки.

Говен продовжує: «В «Анналах» Тацита, римського історика, є ще один невеликий уривок, який описує «Христа» як засновника групи, званої «християнами», – групи людей, «які своїми гидотами накликали на себе загальну ненависть». Ці слова зустрічаються в описі спалення Риму. Докази на користь автентичності цього уривку є не набагато переконливішими за згаданий уривок із праці Флавія. Він ні разу не цитувався жодним письменником до п’ятнадцятого століття; а коли ж почав цитуватися, то у світі залишився тільки один екземпляр «Анналів»; і цей екземпляр мав бути створений у восьмому столітті – через шістсот років після смерті Тацита. «Аннали» були написані в період між 115 і 117 рр. н.е., майже через сто років після Ісуса – тому цей уривок, навіть якщо він і автентичний, нічого не доводить стосовно Нього».

Ці аргументи позбавлені будь-якого змісту. Існування Ісуса не було заперечене в Палестині першого століття, а негативні згадки про Ісуса в Тацита та інших авторів надають вагомі докази того, що, принаймні, Він був відомий як реальна особа в першому столітті. Чому автор цих негативних коментарів просто не відкинув Його існування? Звідки він добував інформацію? Крім того, ретельне дослідження є однією з найвідоміших рис Тацита. Його надійність як історика заперечує можливість того, що він запозичив неперевірену інформацію з якогось джерела. Те, що Тацит не отримував інформації від християн, підтверджує негативний тон даного уривку.

Чи міг Тацит просто переказати те, що йому сказали люди, яких він ненавидів? З його описів історії та вірувань євреїв, яких він зневажав так само, як і християн, з його зневажливого тону стає зрозумілим, що Тацит не був схильний зважати на «власну думку» юдеїв чи навіть «єврейських інформаторів».

Говен замовчує про інші ранні згадки щодо Ісуса у світських джерелах, включаючи Талмуд і праці Лукіана, Плінія, Светонія, Тацита й Таллоса. Але навіть якби таких згадок, датованих першим або початком другого століття, не було, у нас все одно залишаються надзвичайно переконливі докази Його існування. Яким чином? Якби послідовники Христа вирішили вигадати міфічного Ісуса та приписати Йому всілякі вислови, намагаючись охарактеризувати Його як людину, що, за Його власними словами, володіє авторитетом Месії, виникло б чимало проблем. По-перше, очевидно те, що вони все зробили абсолютно неправильно. Якби їхньою метою було започаткування нової релігії, то, можливо, було б доцільніше сформулювати її відповідно до очікувань тих, кого вони прагнули до неї навернути. У розумінні євреїв Месія був великим полководцем, який міг би очолити повстання проти їхніх римських гнобителів. По-друге, сучасні дослідники одностайно погоджуються, що учні щиро вірили в те, що проповідували (серед усього іншого, вони були готові вмирати в нелюдських муках, але не відмовитись від своїх переконань). По-третє, з огляду на те, що найперша християнська проповідь після воскресіння була проголошена в Єрусалимі (де базувалося служіння Ісуса), вони були дещо обмежені щодо матеріалу для фальсифікації. Якби існування Ісуса було вигадкою, то, без сумніву, вони би проповідували в Римі або в якому-небудь іншому місці, подалі від очевидців.

Окрім цього, уявіть ситуацію, в якій опинилися учні після розп’яття. Їх лідер був мертвий. В єврейських традиціях не було віри в умираючого, а тим більше у воскреслого Месію. Насправді, в ортодоксальних єврейських віруваннях щодо загробного життя відкидається можливість тілесного воскресіння кого-небудь із мертвих аж до загального воскресіння в кінці світу. Рабиністичне тлумачення пророцтв про воскресіння Месії полягало в тому, що Він воскресне з мертвих у кінці часів разом з іншими померлими святими. Отже, важливо враховувати те, що учні не мали схильності до ідеї тілесного воскресіння, оскільки це протирічило їхній культурі, зважаючи на специфічний єврейський менталітет. Ось чому Іван свідчить, що, виявивши порожню могилу, «ще не розуміли з Писання вони, що Він має воскреснути з мертвих» (Івана 20:9). Якби учні вигадували ідеал, то, без сумніву, в кращому разі вони би представили духовне воскресіння, оскільки обман про фізичне й тілесне воскресіння був би викритий через наявність тіла. Замість цього вони говорили про воскресіння реального фізичного тіла, що, якби було неправдою, несло величезний ризик. Проте вони вірили в буквальне воскресіння, бо самі були його свідками.

Остання причина, з якої послідовники Христа навряд чи вигадали міфічного Ісуса, стосується Його смерті на хресті. Згідно з єврейським законом, страта Ісуса через розп’яття на дереві демонструвала Його як людину, буквально прокляту Богом (Повторення Закону 21:23). Розп’яття, безперечно, було найбільш невідповідним варіантом страти для типу мислення членів ранньої церкви, оскільки воно фактично доводило, що фарисеї та Синедріон мали рацію і що учні залишили свої домівки, сім’ї та майно, щоб слідувати за єретиком, за людиною, яка в буквальному розумінні була проклята Богом.

Заяви, що вводять в оману
Говен продовжує: «У перших століттях в обігу було багато Євангелій, значна кількість з яких була підроблена. Серед них були такі, як «Євангеліє від Павла», «Євангеліє від Варфоломія», «Євангеліє від Юди Іскаріота», «Євангеліє від єгиптян», «Євангеліє або Спогади Петра», «Пророцтва або Висловлювання Христа» і безліч інших релігійних текстів, добірку яких ще й досі можна знайти в «апокрифічному Новому Завіті». Невідомі люди писали євангелія, вставляючи в них імена видатних християнських персонажів, щоб надати їм авторитетності. Праці були підроблені під твори апостолів і навіть Христа. Видатні християнські наставники говорили, що заради прославлення віри – не гріх обманювати. Дін Мільман, авторитетний християнський історик, каже: «Обман із благочестивих намірів допускався та був загальноприйнятим». Преподобний д-р Джайлз писав: «Не може бути жодних сумнівів у тому, що велика кількість книг була написана лише з єдиною метою – ввести в оману». Професор Робертсон Сміт говорить: «Існувало безліч підробленої літератури, написаної для підтримки переконань окремих груп». Рання церква була сповнена фальшивих релігійних писань. З цієї кількості літератури наші євангелія були відібрані священиками й названі натхненним Божим Словом. Чи були ці євангелія також підробкою? Немає жодної впевненості в тому, що вони такими не були. Але дозвольте мені спитати: якби Христос був історичною особою, навіщо потрібно було би випускати ці підробки, щоб довести його існування? Чи здогадувався хто-небудь підроблювати документи, щоб довести існування людини, про існування якої і так відомо? Ранні християнські підробки є вражаючим свідченням слабкості християнського питання».

З огляду на те, що гностики приписували свої «євангелія» відомим авторитетним особам церкви першого століття, таким як Петро, Хома й Марія Магдалина, можна було би припустити, що якби і рання церква приписувала свої твори відповідним особистостям, то це мало би також додати їм авторитету. Але навіщо приписувати Євангелія таким другорядним персонажам, як Марко та Лука? Зрештою, рання церква сама визнає, що Марко отримав значну частину інформації від Петра, тож чому б не приписати цю працю Петрові, якщо справа в переконливості? У даній статті про це не згадується. Крім того, гностичні євангелія були написані не для того, щоб довести існування Ісуса. Інтернет-невіруючі демонструють абсолютне нерозуміння походження гностицизму й намірів, що стоять за поширюваними псевдоєвангеліями. Стосовно автентичності авторства чотирьох канонічних Євангелій у ранній церкві не було жодних суперечок. Для тих, хто навіть приблизно знайомий з історією ранньої церкви, цей аргумент є зовсім непереконливим.

Твердження про копіювання язичницьких релігій
Одним із звинувачень, яке часто фігурує на теренах сайту infidels.org, є твердження про те, що християнство є адаптацією різних язичницьких релігій і міфів, – гіпотеза, яка давно була відкинута більшістю дослідників. Зважаючи на це твердження, немає жодного змісту в тому, щоб щирі, монотеїстичні євреї, виховані в палестинській культурі, запозичували вчення язичницьких «містичних релігій», а потім ішли на смерть, відстоюючи те, що, як вони знали, було відвертим обманом.

Однак Джеймс Стілл у книзі «Таємниці святого народження й дитинства Христа» пише: «Із плином часу ставало очевидним, що Царство Боже затримувалося. Серед еллінізованих євреїв і грецьких язичників, які розглядали перехід у християнство, ця затримка викликала більше запитань, ніж відповідей. Крім того, грецькі язичники, з числа яких християнство мало черпати новонавернених, від природи скептично ставилися до будь-яких нових спасителів і небесних нагород, які вони могли обіцяти. Цим грекам доводилося вибирати серед десятків містичних культів і богів, кожен з яких обіцяв багатство й вічне блаженство в райському потойбічному житті. Ісус мало що міг запропонувати цим грекам. Він за всіма ознаками був смертним єврейським месією, що звертався тільки до синів Авраама та закликав їх підготувати шлях для Господа, який збудує новий Єрусалим спеціально для своїх обраних людей. Описуваний євангелістом Марком Ісус, яким він був відомий своїм послідовникам середини й другої половини першого століття (до Євангелій від Матвія, Луки та Івана), не мав жодної з рис, притаманних шанованим у той час моральним спасителям Діонісу або Гераклу. Пізніше додана характеристика народження від діви була необхідна, щоб Ісус міг стати прийнятним для язичників еллінізованого світу».

Однак жоден із двох описів народження Діоніса не припускає непорочного народження. Згідно з однією легендою, Діоніс був нащадком Зевса й Персефони. Гера сильно ревнувала та спробувала знищити немовля, пославши титанів убити його. Зевс прийшов на допомогу, але було занадто пізно. Титани встигли з’їсти все, крім серця Діоніса. Тоді Зевс помістив серце в утробу Семели. Згідно з другою легендою, смертна жінка Семела зачинає від Зевса, викликаючи велику заздрість у Гери. Остання переконує Семелу попросити Зевса показатися їй у всій своїй славі, оскільки жоден смертний не міг побачити богів і вижити. Семела миттєво гине. Зевс забирає плід Діоніса й зашиває у власне стегно до його народження. Як ми можемо бачити, непорочне зачаття не мало місця, а Діоніса називають переродженим божеством, тому що він двічі перебував у материнській утробі.

Річард Керрієр в іншому місці стверджує, що «про грецького Гора говориться, що він спочатку правив тисячу років, потім помер, після цього його ховали протягом трьох днів, а потім він знову ожив і здобув перемогу над Тифоном, злим велетнем». Але Керрієр помиляється. Єдиний зв’язок, який ми можемо провести з воскреслим Гором, можливий, якщо враховувати поєднання міфів про Гора й Осіріса. Але така теорія сповнена протиріч, помічених, очевидно, ще єгиптянами, тому що пізніше вони змінили свої вірування, щоб усунути ці протиріччя. У єгипетській легенді Осіріс був або розчленований Сетом у битві, або залитий свинцем у труні й потоплений у Нілі. Тоді Ісіда зібрала частини тіла Осіріса й воскресила його, щоб зачати спадкоємця, який би помстився за смерть її чоловіка (хоча технічно Осіріс ніколи не воскресав, тому що йому було заборонено повертатися у світ живих).

Сайт infidels.org переповнений подібною дезінформацією щодо міфів про язичницькі божества й частими звинуваченнями в тому, що християни «запозичили» матеріал у них. Ці твердження поки не отримали жодного підтвердження.

Висновки
Веб-сайт infidels.org лише повторює старі теорії, а також переповнений відвертою дезінформацією й перебільшеннями, майже всі з яких вже давно спростовані більшістю дослідників. Однак цей сайт продовжує привертати значну кількість відвідувачів. В історії існує чимало неясностей, але коли скептицизм переходить межі, завдання історика стає неможливим. Крім того, теза про те, що рання церква запозичила матеріал в давніх язичницьких релігій і що Ісус ніколи не існував, вимагає вибіркового скептицизму в тому, які джерела вважати надійними та як інтерпретувати всі інші. Зрештою, якщо інтернет-спільнота невіруючих права у своєму твердженні, що Ісус ніколи не існував, то це робить християнство ще неймовірнішим явищем, ніж якби Він існував. Як вірно свідчить псалмоспівець: «Безумний говорить у серці своїм: “Нема Бога!”» (Псалом 13:1).


Повернутися на стартову українську сторінку

Що означає термін «невіруючий»?