Якщо Бог знав, що Адам і Єва згрішать, чому Він створив їх?


Запитання: Якщо Бог знав, що Адам і Єва згрішать, чому Він створив їх?

Відповідь:
Біблія каже, що Бог створив усе, включаючи нас, для Себе. Він прославляється у Своєму творінні. «Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь» (Римлянам 11:36).

Разом з тим, може бути доволі складно зрозуміти, як гріхопадіння Адама та Єви могло принести славу Господу. Насправді, дехто може навіть ставити собі запитання, чому – якщо Бог заздалегідь знав про всі майбутні наслідки – Він взагалі створював їх?

Бог – всевідаючий (Псалом 138:1–6), Він знає і майбутнє (Ісаї 46:10). Тому Він безумовно знав, що перші люди згрішать. Але Він усе одно створив їх і дав свободу вибору, яку вони використали для гріха.

Слід зазначити, що падіння Адама і Єви у гріх не означає, що Господь є його автором або що Він їх спокусив до цього (Якова 1:13). Проте гріхопадіння слугує загальному Божому плану щодо творіння та людства.

Розглянувши те, що деякі богослови називають «метанаративом» (або всеосяжною сюжетною лінією) Святого Письма, ми побачимо, що біблійну історію можна умовно поділити на три основні розділи: 1) рай (Буття 1–2); 2) втрачений рай (Буття 3–Об'явлення 20); 3) відновлений рай (Об'явлення 21–22). Безумовно, найбільша частина історії присвячена переходу від утраченого до відновленого раю. У центрі цього метанаративу є хрест, який був запланований від самого початку (Дії 2:23).

Уважно вивчаючи Боже Слово, ми можемо дійти наступних висновків:
1. Господь знав наперед про гріхопадіння людства.
2. Розп'яття Христа і викуплення обраних було також передбачене Ним наперед.
3. Усі люди колись прославлятимуть Господа (Псалом 85:9), і Він має намір «усе об'єднати в Христі, – що на небі, і що на землі» (Ефесянам 1:10).

Божою метою було створення світу, в якому Його слава могла би виявитися у всій повноті. Його слава є головною метою творіння. Насправді, це основна мета всього, що Він робить. Усесвіт був створений, аби відображати Божу славу (Псалом 18:2), і Його гнів виливається на тих, хто не прославляє Його (Римлянам 1:18–25). Світ, який найкраще демонструє славу Господа, – це наш світ – якому було дозволено занепасти, який був викуплений і який буде відновлений до своєї первісної досконалості.

Божий гнів і милосердя показують глибину Його слави, проте ми не змогли би це побачити без гріхопадіння. Ми ніколи не дізналися би про благодать, якби вона нам не знадобилася. Тому весь Господній план, включаючи гріхопадіння, обрання та викуплення людства, існує для Його прославлення. Коли люди згрішили, Божа милість відразу виявилась у тому, що Він не вбив їх тієї ж миті. Його благодать була продемонстрована в тому, що Він надав одяг, аби прикрити їхній сором (Буття 3:21). Пізніше виявилося Його довготерпіння, коли людство щораз глибше падало у гріх. Божі справедливість і гнів вилились, коли Він учинив потоп, а Його милість і благодать були знову продемонстровані, коли Він урятував Ноя з сім'єю. Ми також побачимо святий гнів і досконалу справедливість Господа в майбутньому, коли Він раз і назавжди покарає сатану (Об'явлення 20:7-10).

Божа слава також виявляється в Його любові (1 Івана 4:16). Наше знання про Його любов походить від Особи та подвигу Ісуса Христа в цьому грішному світі. «Любов Божа до нас з'явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили» (1 Івана 4:9). Якби Господь вирішив не створювати Адама з Євою на підставі Свого знання про їхнє гріхопадіння, або ж якби Він зробив їх безвільними роботами, то ми ніколи би не довідалися, що таке любов.

Найвищий вияв Божої слави мав місце на хресті, де зустрілися Його гнів, справедливість і милосердя. Праведний суд над усім гріхом був здійснений на Голгофі, а Божа благодать виявилась у словах Його Сина: «Отче, відпусти їм» (Луки 23:34). Любов і благодать також відображаються в тих, кого Він викупив (Івана 3:16; Ефесянам 2:8-10). Зрештою, Бог буде прославлений, коли Його обрані люди вічно поклонятимуться Йому разом з ангелами. Нечестиві також прославлять Господа, коли Його праведність приведе нерозкаяних грішників до вічного покарання (Филип'янам 2:11). Знову-таки, без гріхопадіння Адама та Єви ми ніколи би не дізналися про Божу справедливість, благодать, милосердя чи любов.

Дехто заперечує, кажучи, що Боже передбачення гріхопадіння перешкоджає людській свободі. Інакше кажучи, якщо Він створив людство, знаючи про майбутнє гріхопадіння, то як люди можуть нести відповідальність за свій гріх? Найкращу відповідь на це питання можна знайти у Вестмінстерському визнанні віри:

«Бог ще до вікових часів згідно зі Своєю найвищою мудрою і святою волею вільно й непорушно встановив порядок того, що має відбутися. Водночас Він не є автором гріха, над волею Його творіння немає насильства, свобода й імовірність вторинних чинників не усуваються, а, навпаки, утверджуються» (Вестмінстерське визнання віри, розділ 3.1).

Інакше кажучи, Господь визначає наперед майбутні події у такий спосіб, аби зберегти нашу свободу та вплив вторинних причин (наприклад, законів природи). Теологи називають це «гармонією». Божественна суверенна воля буде протікати одночасно з нашим вільним вибором таким чином, щоб він завжди приводив у виконання Його волю (під «вільним» ми маємо на увазі, що на наш вибір не впливають зовнішні фактори). Це – складна взаємодія волі та вибору, але для Бога-Творця немає нічого надто складного.

Господь передбачив гріхопадіння Адама та Єви. Він у будь-якому разі створив їх – за Своїм образом і подобою – для Своєї слави. Вони отримали свободу вибору. Незважаючи на те, що вони вирішили не послухатись, їхній вибір став засобом, за допомогою якого здійснюється Божа воля та сповна виявиться Його слава.

English


Повернутися на стартову українську сторінку

Якщо Бог знав, що Адам і Єва згрішать, чому Він створив їх?