Чи є доказом на користь еволюції схожість між ДНК людини та шимпанзе?



Запитання: Чи є доказом на користь еволюції схожість між ДНК людини та шимпанзе?

Відповідь:
Останніми роками складання генетичних карт дозволило здійснити детальне порівняння ДНК людини та шимпанзе. Часто звучать заяви, що ДНК людини і шимпанзе схожі на 98 відсотків. І це сприймається як вирішальний аргумент на користь наявності спільного предка у людей і мавп. Але чи є цей аргумент доречним? Чи є даний факт остаточним підтвердженням того, що людина й шимпанзе мають спільного предка? Ми вважаємо, що ці дані вводять в оману. Фактично, ретельне порівняння генома людини та шимпанзе спростовує положення еволюції.

По-перше, генетичні відмінності між людьми та шимпанзе становлять більше, ніж 2 відсотки. Недавні дослідження показали, що ця цифра є ближчою до 5 відсотків. Отже, аргумент про «схожість у понад 98 відсотків» є перебільшенням.

Відмінності між послідовностями ДНК людини та шимпанзе не розподілені випадково по всьому геному. У більшості випадків вони знаходяться у кластерах. У цих конкретних місцях геном шимпанзе схожий на геном інших приматів, тоді як людський відрізняється. Вчені часто називають ці кластери «зонами прискореного розвитку людини» (HAR-областями), відштовхуючись від припущення, що геном людини має спільного предка із шимпанзе. Ці HAR-області розташовані в сегментах ДНК, які не кодують гени. І це вимагає від нас віри в те, що еволюція, тим не менше, випадково викликала настільки разючі зміни там, де вони все-таки вплинули на функції організму, що і привело до виникнення людини.

Такі випадковості роблять теорію малоймовірною. Але далі – більше. Деякі HAR-області знаходяться в сегментах ДНК, які насправді кодують гени, і в цьому полягає ще одна низка труднощів. Еволюція стверджує, що люди пішли від спільного із шимпанзе предка через природний відбір, який діяв через випадкові зміни, викликані мутаціями. Проте недавні дослідження демонструють протилежне. HAR-області, які були знайдені в генах, що кодують білок, продемонстрували не докази мутацій, відібраних із урахуванням їх більш корисного фенотипу, а, швидше, прямо протилежне – що вони, насправді, були шкідливими. Вони закріпилися в популяції не тому, що забезпечували якісь фізіологічні переваги, а попри те, що були шкідливими. Такі результати не мають змісту в рамках еволюційної парадигми.

Очевидно, що HAR-області демонструють тенденцію, в якій відмінності, що спостерігаються в ДНК людини (у порівнянні з аналогічними видами), зазвичай, збільшують вміст GC-складу конкретної ділянки ланцюжка ДНК. Еволюційна теорія стверджує, що вміст GC-складу має залишатись відносно постійним, оскільки природний відбір обирає мутації ДНК, які покращують білок. Отже, якби теорія еволюції була вірною, то ми не мали би спостерігати послідовну тенденцію до збільшення вмісту GC-складу.

Ці HAR-області не завжди обмежуються лише частиною гена, що кодує білок, але часто виходять його за межі, у фланкуючі послідовності. Це ще раз свідчить про те, що відмінності, виявлені у людській ДНК, насправді не є наслідками природного відбору, що підсилює білок, закодований геном. HAR-області часто мають тенденцію до групування в одній частині гена, всередині та навколо одного екзона (а не в усьому гені), і вони, зазвичай, корелюють з чоловічими (а не жіночими) рекомбінаціями. Такі спостереження також мають мало сенсу в світлі еволюції.

Яким би цікавим не було питання генетичної схожості між людиною та шимпанзе, це не є доказом на користь дарвінізму. Наявність розумного задуму також може це пояснити. Дизайнери часто виготовляють різні вироби, використовуючи ідентичні деталі, матеріали та механізми. Спільний відсоток стосується зон нашої ДНК, пов'язаних із білками. Отже, більший зміст має наявність Творця природи, Який використав одні й ті ж білки для виконання схожих функцій у різних організмах.


Повернутися на стартову українську сторінку

Чи є доказом на користь еволюції схожість між ДНК людини та шимпанзе?