Я – індуїст, чому мені слід розглядати можливість навернення у християнство?

Порівнювати індуїзм і християнство досить непросто, частково тому, що індуїзм є складним для розуміння людей із західним мисленням. Він представляє багату історію та складну теологію. Можливо, у світі немає іншої релігії, яка була би настільки розмаїтою чи багатогранною. Порівнюючи індуїзм із християнством, новачок у релігієзнавстві може з легкістю розгубитися. Отже, пропоноване питання слід розглянути ретельно та зі смиренням. Дана відповідь не претендує на повноту і не дає глибокого розуміння індуїзму. Ми лише порівнюємо деякі аспекти цих двох релігій, прагнучи показати, що християнство заслуговує на особливу увагу.

По-перше, християнство слід розглядати з позиції його історичної надійності. Воно містить історичні персонажі та події, що підтверджуються такими галузями науки, як археологія та текстологія. Індуїзм, безумовно, має свою історію, але межі між його теологією, міфологією та історією настільки нечіткі, що іноді досить важко визначити, де закінчується одне та починається інше. Індуїзм відкрито визнає наявність міфології у своїх віруваннях, де складні міфи використовуються для пояснення особистості та природи богів. Завдяки своїй історичній двозначності індуїзм володіє певною гнучкістю. Але те, що не має історичних коренів у релігії, набагато складніше перевірити. Його неможливо як спростувати, так і підтвердити. Саме буквальна історія єврейської, а потім і християнської традицій підтверджує богослов'я християнства. Якби Адам і Єва не існували, якби Ізраїль не здійснив масовий вихід з Єгипту, якби Йона був просто алегорією або Ісус не перебував на землі, то вся християнська релігія у цих пунктах потенційно була би зруйнована. А неточна історія для християнства означала би ненадійну теологію. Така залежність від історії могла би бути слабким місцем християнства, проте, якщо історичною перевіркою складові християнської традиції підтверджуються, тоді ця слабкість стає силою.

По-друге, хоча і в християнстві, і в індуїзмі є ключові історичні фігури, лише Ісус воскрес тілесно з мертвих. Багато людей в історії були мудрими вчителями або очільниками релігійних рухів. Індуїзм має свою частку серед видатних учителів і земних лідерів. Але Ісус вирізняється. Його духовне вчення підтверджене випробуванням, яке може витримати лише божественна сила через смерть і тілесне воскресіння – факт, про який Він пророкував і виконав (Матвія 16:21; 20:18-19; Марка 8:31; Луки 9:22; Івана 20-21; 1 Коринтянам 15).

Християнське вчення про воскресіння відрізняється від індуїстської реінкарнації. Ці дві ідеї – не одне і те ж. І лише воскресіння можуть підтвердити переконливі дослідження історії та особисті свідчення. Воскресіння Ісуса Христа зокрема має значну підтримку світської та релігійної науки. Але це підтвердження не додає надійності індуїстській доктрині. Розглянемо наступні відмінності:

Воскресіння включає в себе одну смерть, одне життя, одне смертне тіло та одне нове й безсмертне славне тіло. Воскресіння відбувається завдяки божественному втручанню, є монотеїстичним, позбавляє від гріха і, зрештою, має місце лише в останній час. Реінкарнація, навпаки, включає в себе численні смерті, численні життя, численні смертні тіла та виключає безсмертне тіло. Крім цього, реінкарнація відбувається природним чином, зазвичай є пантеїстичною (бог у всьому), ґрунтується на кармі і діє постійно. Звичайно, перелік відмінностей не доводить істинності якогось із цих вчень. Однак якщо воскресіння можна історично довести, то відмінності між цими двома варіантами потойбічного життя відокремлюють істину від неправди.

По-третє, християнські Писання історично визначні та заслуговують на серйозну увагу. Біблія за деякими пунктами перевершує індуїстські Веди і всі інші античні твори. Можна навіть сказати, що звістка Біблії настільки переконлива, що сумніватись у ній означало би сумніватися в самій історії – вона є книгою, яка витримує найповнішу історичну перевірку. Єдиною книгою, що має більше історичних підтверджень, ніж Старий Завіт (єврейська Біблія), є Новий Завіт. Зверніть увагу на наступне:

1) Новий Завіт має більше манускриптів за будь-яку іншу книгу античності – 5000 стародавніх рукописів грецькою мовою, 24000 загалом (включаючи інші мови). Така кількість рукописів є величезною дослідницькою базою, за допомогою якої ми можемо порівнювати тексти один з одним і визначати, що було сказано в оригіналі.

2) Доступні нам рукописи Нового Завіту ближчі за віком до оригіналу, ніж будь-який інший документ давнини. Усі оригінали були написані за життя очевидців, у першому столітті нашої ери, а в даний час ми маємо частини рукописів, що датуються 125 р. н.е. Повні копії книг датуються 200 р. н.е., а повний Новий Завіт, доступний сьогодні, датується 250 роком. Той факт, що всі книги Нового Завіту були від початку написані за життя очевидців, означає, що в них не було часу перетворитися на міф або фольклор. Їхній зміст могли перевірити члени церкви, які були свідками описуваних фактів і подій.

3) Документи Нового Завіту точніші за будь-який інший твір давнини. Джон Р. Робінсон у книзі «Бути чесним перед Богом» стверджує, що новозавітні документи є точними на 99,9%. Брюс Мецґер, експерт із грецького Нового Завіту, пропонує більш скромні 99,5%.

По-четверте, християнський монотеїзм має переваги над пантеїзмом і багатобожжям. Звичайно, було би несправедливо характеризувати індуїзм лише як пантеїстичну («бог у всьому») або політеїстичну (що має багатьох богів) релігію. Залежно від напрямку, індуїзм може бути пантеїстичним, політеїстичним, моністичним («все – це одне»), монотеїстичним тощо. Однак двома найпоширенішими напрямками в індуїзмі є політеїзм і пантеїзм. Християнський монотеїзм має переваги над ними обома. Зважаючи на обсяг цієї статті, ми порівняємо ці три світогляди лише з однієї позиції – етики.

І політеїзм, і пантеїзм пропонують сумнівну основу для своєї етики. Щодо політеїзму – якщо є багато богів, то котрий із них є остаточним етичним стандартом, якому мають слідувати люди? За наявності декількох богів, їхні етичні системи або не суперечать одна одній, або конфліктують, або не існують. Якщо вони не існують, то етика є вигаданою та безпідставною. Недосконалість цієї позиції очевидна. Якщо етичні системи не суперечать, то за якими принципами вони погоджуються? Яким би не був цей загальний принцип, він буде авторитетнішим за самих богів. Боги не мають найвищого авторитету, оскільки визнають інший авторитет. Отже, існує вища реальність, якій необхідно слідувати. Цей факт робить багатобожжя незначним, якщо не порожнім. З приводу третього варіанту – якщо боги конфліктують через свої стандарти щодо того, що є правильним, а що ні, то послух одному богові несе ризик непокори іншому, що призведе до покарання. Етика буде відносною. Що добре для одного бога, не обов'язково буде добрим в об'єктивному та універсальному сенсі. Наприклад, принесення дитини в жертву Калі буде похвальним в одному напрямку індуїзму, проте неприпустимим у багатьох інших. Проте, звичайно ж, принесення дитини в жертву саме по собі є неприпустимим. Деякі речі є правильними або неправильними з міркувань здорового глузду та зовнішніх ознак, незалежно від усього іншого.

Пантеїзм не набагато кращий за багатобожжя, оскільки стверджує, що зрештою є тільки одна божественна реальність, відкидаючи таким чином конкретні відмінності між добром і злом. Якби добро та зло насправді відрізнялися, тоді не було б єдиної неподільної реальності. І навіть якщо такі відмінності, як добро і зло, існують, то карма анулює моральний контекст цих відмінностей. Карма є безособовим принципом, як закони природи – сила тяжіння, інерції тощо. Коли карма впливає на певну грішну душу, то покаранням є не Божа кара. Це, швидше, безособова реакція природи. Але мораль вимагає особистості, чого карма не передбачає. Наприклад, ми не звинувачуємо палицю в тому, що її використали для побиття. Палка – це об'єкт без будь-якого морального потенціалу чи зобов'язань. Натомість ми будемо звинувачувати людину, яка неправильно використала цю палицю. Ця людина має моральний потенціал і зобов'язання. Отже, якщо карма – це лише безособова сила, то вона аморальна (не має моралі) та не є достатньою підставою для етики.

Водночас, християнський монотеїзм у своїй етиці базується на особистості Бога. Бог – добрий за своїм характером, тому те, що відповідає Йому та Його волі, є добром. Те ж, що не відповідає Богові та Його волі, є злом. Отже, єдиний Бог є підставою для абсолютної етики, особистісним фундаментом для моральності та джерелом об'єктивного знання про добро та зло.

По-п'яте, без відповіді залишається питання: що робити зі своїм гріхом? Християнство дає найпереконливішу відповідь на цю проблему. Індуїзм, як і буддизм, має щонайменше дві позиції щодо гріха. Іноді гріх сприймається як невігластво. Гріх – якщо людина не бачить або не розуміє реальності так, як її визначає індуїзм. Але залишається поняття моральної помилки, яка визначається як гріх. Заподіяти зло навмисно, порушити духовний або земний закон чи мати неправильні бажання – це гріх. Але таке моральне визначення гріха вказує на певну моральну помилку, яка вимагає реального викуплення. Звідки воно може прийти? Чи може викуплення відбутися через слідування принципам карми? Карма є безособовою та аморальною. Людина може робити добрі справи, щоб «вирівняти баланс», але ніколи не зможе позбутися гріха. Карма не забезпечує навіть контексту, в якому моральна помилка може бути моральною. Кого ми ображаємо, якщо наш гріх, наприклад, не стосується інших людей? Карма не має до цього діла, тому що вона безособова. Припустимо, наприклад, що одна людина вбиває сина іншої людини. Вона може запропонувати гроші, майно або свого власного сина потерпілій стороні. Але вона не зможе скасувати вбивство. Жодна компенсація не викупить цей гріх. Чи може викуплення здійснитися через молитву або відданість Шиві чи Вішну? Навіть якщо вони пропонують прощення, очевидно те, що гріх залишатиметься несплаченим боргом. Вони пробачать гріх, наче він не був чимось серйозним, а потім проведуть людей крізь браму блаженства.

Християнство, з іншого боку, розглядає гріх як моральну помилку проти єдиного, найвищого та особистісного Бога. З часів Адама люди були грішними істотами. Гріх реальний, і він встановлює нездоланний бар'єр між людиною та блаженством. Гріх вимагає справедливості. Проте він не може бути «збалансований» рівною чи більшою кількістю добрих справ. Навіть якщо людина зробить у десять разів більше добрих справ, ніж поганих, зло все одно залишається на її совісті. Що відбувається з цими поганими ділами? Чи прощаються вони, ніби ніколи не були важливими? Чи буде дозволено увійти з ними до блаженства? Чи ж вони є просто ілюзією, що не представляє будь-яких проблем? Жоден із цих варіантів не підходить. Щодо ілюзії, то гріх є занадто реальним для нас, щоб називати його ілюзією. Що стосується гріховності, – якщо ми будемо відвертими перед собою, то визнаємо, що всі ми згрішили. З приводу прощення – просто пробачити гріх без будь-якої плати означатиме, що гріх не має жодного значення. Ми ж знаємо, що це не так. Щодо блаженства, то в ньому не буде нічого доброго, якщо гріх проникне туди. Вочевидь, карма залишає нас із гріхом у наших серцях і з підозрою, що ми порушили якийсь абсолютний особистісний стандарт добра та зла. І блаженство або не терпітиме нас, або має перестати бути досконалим, аби ми змогли ввійти у нього.

У християнстві будь-який гріх карається, хоча це покарання вже було сплачене особистою жертвою Ісуса на хресті. Бог став людиною, провів досконале життя і помер смертю, що призначалася для нас. Він був розп'ятий за нас і покрив наші гріхи. І Він воскрес, довівши, що навіть смерть не може Його здолати. Крім того, Він обіцяє таке ж воскресіння до вічного життя всім, хто вірить у Нього як у єдиного Господа і Спасителя (Римлянам 3:10, 23; 6:23; 8:12; 10:9-10; Ефесянам 2:8-9; Филип'янам 3:21).

Таким чином, у християнстві ми можемо знати, що маємо спасіння. Нам не потрібно покладатися на якийсь скороминучий досвід, ми не розраховуємо на свої власні добрі діла чи ревну медитацію, як і не надіємося на неправдивих богів, існування яких ми намагаємося матеріалізувати своєю вірою. У нас є живий та істинний Бог, історично підтверджена віра, незмінне й перевірене Боже одкровення (Святе Письмо), теологічно достатня підстава для етичного життя та гарантована оселя на небесах із Богом.

Отже, що це означає для вас? Ісус є абсолютною реальністю! Він був досконалою жертвою за наші гріхи. Бог пропонує всім нам прощення та спасіння, якщо ми просто приймемо Його дар (Івана 1:12), вірячи, що Ісус – це Спаситель, Який віддав Своє життя за нас, Його друзів. Якщо ви повірите в Ісуса як свого Спасителя, то матимете абсолютну гарантію вічного блаженства на небесах. Бог пробачить ваші гріхи, очистить душу, оновить дух, дасть вам життя понадміру в цьому світі та вічне блаженство у світі майбутньому. Як ми можемо відкинути такий дорогоцінний дар? Як ми можемо відвернутися від Бога, Який полюбив нас настільки, що пожертвував Собою заради нас?

Якщо ви не впевнені в тому, у що вірите, запрошуємо вас промовити наступну молитву до Господа: «Боже, допоможи мені пізнати істину. Допоможи мені побачити неправду. Допоможи мені знайти вірний шлях до спасіння». Бог завжди зглянеться на таку молитву.

Якщо ви бажаєте прийняти Ісуса як свого Спасителя, то просто зверніться до Бога вголос чи подумки і скажіть Йому, що приймаєте дар спасіння через Ісуса. Якщо ви хочете промовити молитву, ось приклад: «Боже, дякую за Твою любов до мене! Дякую Тобі за те, що пожертвував Собою заради мене! Дякую Тобі за моє прощення та порятунок! Я приймаю дар спасіння через Ісуса. Я приймаю Його як свого Спасителя! Амінь».

Ви прийняли Христа завдяки прочитаному тут? Якщо так, будь-ласка, натисніть на кнопку «Я прийняв(-ла) Ісуса сьогодні» нижче.

English

---

Повернутися на стартову українську сторінку

Я – індуїст, чому мені слід розглядати можливість навернення у християнство?