Запитання
Що Біблія каже про прощення самих себе?
Відповідь
У Біблії багато написано про прощення, хоча конкретно концепція прощення самих себе в ній не розглядається. Зазвичай ми говоримо про «прощення самих себе», коли людина продовжує докоряти себе за вчинений у минулому гріх або жалкувати з приводу негативних наслідків, викликаних прийнятим раніше рішенням. Нам самим іноді може знадобитися пробачити себе за власні помилки, аби продовжувати рухатися вперед у своєму житті.
Прощення себе зрештою виходить із розуміння Божого прощення. Біблія ясно навчає про те, що кожна людина згрішила проти Нього (Римлян 3:23) і всі наші переступи спрямовані проти Нього (Псалом 51:6; Буття 39:9). Отже, найголовніше, що нам необхідно, – це Боже прощення, яке доступне для нас через особистість і подвиг Ісуса Христа. Гріхи всіх, хто повірив у Нього, прощені повністю. Вони вважаються праведними перед Богом, навіки виправданими (Римлянам 5:1-11; Ефесянам 1:13-14; 2:1-10). Ми, звісно, продовжуємо боротися з гріхом, але Господь вірний, щоб очистити нас, коли ми сповідаємося перед Ним, і відновити нас у спілкуванні зі Собою (1 Івана 1:9; 2:1-2). Жертви Ісуса достатньо для покриття всіх наших гріхів. Таким чином, прощення самих себе насправді пов’язане з отриманням прощення від Бога.
Корисно порівнювати прощення інших із прощенням себе. У Матвія 18:21-35 записана притча про немилосердного слугу. У ній господар прощає непомірний борг одному зі своїх слуг, після чого той відразу ж вимагає від іншого слуги повернути значно меншу суму. Господар сказав: «Хіба не слід і тобі було змилосердитися над своїм співрабом, як я змилосердився над тобою?» (Матвія 18:33; тут і далі – Сучасний переклад Українського Біблійного Товариства). Оскільки ми отримали прощення від Бога, то маємо поширювати це прощення й на інших. Немає стандартів, вищих за Божі. Наші гріхи один проти одного – це гріхи проти Нього; ми порушуємо Його закони. Жодна людина, включаючи нас самих, не може згрішити проти нас більше, ніж проти Господа. Коли ми зрозуміємо, що Його стандарти – найважливіші і що Він милостиво пробачив нас, то зможемо поширювати таке ж прощення на інших, а також на себе.
Хоча концептуально це зрозуміти просто, пробачити себе на практиці може бути нелегко. Ми шкодуємо про свої неправильні рішення і про заподіяну шкоду нам та іншим людям. Ворог продовжує звинувачувати нас і нагадувати про наші гріхи. Оточуючі можуть чинити так само. Іноді ми можемо навіть вирішити, що відмова пробачити себе є ознакою каяття та заслуговує на похвалу, ніби наше самобичування могло би викупити наші гріхи. Але це повністю суперечить звістці Євангелія. Фактично, Біблія абсолютно ясно говорить про те, що ми ніколи не зможемо спокутувати власні гріхи. Ми – грішники, мертві у своїх злочинах (Римлянам 3:23; 6:23; Ефесянам 2:1-10), що не мають надії без Христа (Івана 3:16-18, 36; Римлянам 5:6-8). Євангеліє говорить, що гнів Бога за наші гріхи вилився на Ісуса – справедливість восторжествувала. Продовжувати жити з почуттям провини або самобичування означає заперечувати істину Євангелія.
Як не дивно, пробачити себе означає визнати власну гріховність. Це вимагає згоди з тим, що ми не є досконалими й не можемо самостійно стати такими. Це означає визнання глибини нашої порочності. Це означає відмову від думки, що наші зусилля коли-небудь спокутують наші провини. Але це також означає отримання та перебування у повноті Божої благодаті. Приборкавши себе і прийнявши цю благодать, ми зможемо звільнитися від гіркоти стосовно самих себе через свої помилки. Ми приходимо до розуміння того, що Творець усесвіту так сильно полюбив нас, що не лише створив нас, а й подолав наше повстання проти Нього.
Прекрасна властивість Божого прощення полягає в тому, що воно не просто транзакційне – воно реляційне. Здобувши спасіння, ми стаємо Його дітьми (Івана 1:12). Ми отримуємо Святого Духа, що перетворює нас (Филип’ян 2:12-13). Він із нами навіки (Івана 14:16-17; Ефесянам 1:13-14). Наші гріхи насправді мають реальні та часто болісні наслідки в житті. Та Господь навіть це використовує для Своєї слави і нашого блага (Римлян 8:28-30; 2 Коринтянам 1:3-7). Він не залишає нас на поталу наслідків наших гріхів. Замість цього Він допомагає нам пережити їх, і ми можемо переконатися в Його викупних здібностях (Якова 1:2-5).
Пробачити себе може бути особливо важко, якщо наш гріх негативно вплинув на когось іншого. Важливо прагнути отримати прощення тих, кого ми образили, та примиритися, якщо це можливо. Знову ж, Бог робить можливим це примирення. Життя в соромі не виправить зіпсовані відносини й не усуне заподіяну нами шкоду. Це може зробити лише істина Євангелія.
Павло показав приклад прощення самого себе. Він був безжальним гонителем церкви. Але замість того, щоб жити в соромі і жалі про скоєне, думати, що Бог не зможе використовувати його, або ж постійно нагадувати собі про власний гріх, він активно поширював Євангеліє. Він робив це не з каяття чи бажання виправити минуле. Радше він чинив так із розуміння великого Божого спасіння. Він пише: «Вірним є слово і гідне повного прийняття, що Ісус Христос прийшов у світ, аби спасти грішників, серед яких я – перший. Але я тому був помилуваний, щоб у мені першому Ісус Христос показав усе довготерпіння, як приклад для тих, хто має повірити в Нього для вічного життя. А Цареві віків – нетлінному, невидимому, єдиному, премудрому Богові – честь і слава навіки-віків, амінь!» (1 Тимофію 1:15-17). Гріх Павла фактично став засобом прославлення Бога. Замість того, щоб відмовлятися прощати себе, він із готовністю прийняв прощення Господа й радів йому.
У Посланні до Римлян 7-8 ми бачимо ще один приклад. Павло оплакує постійну боротьбу зі своєю гріховною природою – боротьбу, яка є невід’ємною частиною життя кожного віруючого у Христа. Але він не говорить, що просто докладатиме всіх зусиль чи що ніколи не пробачить себе. Навпаки, він проголошує: «Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті? Подяка Богові через Ісуса Христа, Господа нашого! Отже, я сам розумом служу Божому Законові, а тілом – законові гріха. Тож немає тепер жодного осуду тим, які в Ісусі Христі ходять не за тілом, а за Духом. Тому що Закон Духа, тобто життя в Ісусі Христі, визволив тебе від закону гріха і смерті» (Римлянам 7:24-8:2).
Нагадування про минулі гріхи можна використовувати як привід для прославлення Господа за Його милість і благодать. Нинішні негативні наслідки наших минулих гріхів можуть нагадувати про Божу вірність посеред них. Вони можуть спонукати нас до молитви та надії на Нього в питанні стійкості, порятунку і перетворення. Насправді прощення себе – це просто отримання Божого прощення у всій його повноті. Яка це прекрасна свобода (Галатам 5:1)!
English
Що Біблія каже про прощення самих себе?
