Чи є віра в Бога «милицею»?



Запитання: Чи є віра в Бога «милицею»?

Відповідь:
Джессі Вентура, колишній губернатор американського штату Міннесота, одного разу сказав: «Організована релігія – це обман і милиця для слабодухих людей, які вважають, що можуть чогось добитися своєю кількістю». З ним погоджується видавець порнографічної літератури Ларрі Флінт: «Нічого доброго про релігію я сказати не можу. Люди використовують її, як милицю». Тед Тернер, засновник каналу новин CNN, сказав просто: «Християнство – це релігія для невдах!». Вентура, Флінт, Тернер і багато інших вважають християн емоційно слабкими й такими, що потребують у житті уявної підтримки. Їх інсинуація полягає в тому, що вони самі – сильні й не потребують Божої допомоги.

Такі заяви приводять до низки питань: Звідки походить таке мислення? Чи відповідає воно дійсності? Як Біблія відповідає на такі заяви?

Вплив Фрейда
Зигмунд Фрейд (1856-1939) був австрійським неврологом, засновником практики психоаналізу – системи, яка підтримує теорію про те, що несвідомі мотиви мають сильний вплив на людську поведінку. Будучи атеїстом, Фрейд визнавав, що релігійна істина не може бути спростована, а віра принесла розраду величезній кількості людей протягом історії. Проте Фрейд вважав, що Бог є ілюзорним поняттям. В одній зі своїх праць на релігійну тематику «Майбутнє однієї ілюзії» він писав: «Вони [віруючі] назвали богом якусь невиразну абстракцію, яку самі собі створили».

Щодо мотивації створення такої «ілюзії» Фрейд виділив два головні аспекти: 1) віруючі люди створюють бога, тому що мають великі бажання й надії, які діють як розрада у важкому житті; 2) ідея про Бога виходить із необхідності в ідилічній подобі отця для заміни або неіснуючого, або недосконалого справжнього батька в житті релігійних людей. Говорячи про фактор уявного здійснення мрій у релігії, Фрейд писав: «Вони [релігійні переконання] є ілюзіями, втіленням найдавніших, найсильніших і найактуальніших бажань людства. Ми називаємо віру ілюзією, коли виконання бажання стає значним фактором її мотивації, і в такий спосіб відкидаємо її відношення до реальності, оскільки підтвердити ілюзію неможливо».

Для Фрейда Бог був просто психологічною проекцією, необхідною для захисту людини від реальності, з якою вона не хоче стикатися й не може справитися самостійно. Після Фрейда були й інші вчені та філософи, які стверджували те саме й говорили, що релігія – лише ілюзія/галюцинація. Роберт Пірсиг, американський письменник і філософ, який є прикладом типового послідовника Фрейда, сказав: «Якщо одна людина страждає від галюцинацій – це називається безумством. Якщо багато людей страждають від них – це називається релігією».

Що можна сказати щодо вищезгаданих висловлювань? Чи є правдивими твердження Фрейда та інших?

Вивчення заяв про «милицю»
Для належного вивчення подібних заяв, перше, що необхідно врахувати, – що говорять про себе їхні автори. Противники релігії кажуть, що християни схильні до фактору здійснення мрій, тоді як вони – скептики – ні. Але як вони можуть бути в цьому впевнені? Фрейд, наприклад, розглядав Бога Отця як вигадку для заміни батька емоційно слабким людям. Проте, можливо, сам Фрейд мав емоційну потребу в тому, щоб такої подоби отця не було? І, можливо, Фрейд вигадав теорію, яка демонструвала бажання, щоб святий Бог, вічне покарання й пекло не існували? Імовірність цього підтверджують власні слова Фрейда, який одного разу сказав: «Негативним аспектом цього, особливо для мене, є те, що, здається, всі напрями науки потребують існування Бога».

Було б розумно зробити висновок, як стверджували Фрейд і його послідовники, що єдиним способом, за допомогою якого людина може подолати потребу в чорно-білих доказах на користь чогось, є створення ілюзорної надії, яка пересилює докази існування Бога, – але вони чомусь не вважають це можливим для себе. Проте деякі атеїсти чесно й відверто визнають таку ймовірність. Прикладом можуть бути слова, одного разу сказані професором і філософом-атеїстом Томасом Нагелем: «Я хочу, щоб атеїзм був істиною, але мене непокоїть те, що деякі з найрозумніших і добре поінформованих людей, яких я знаю, є віруючими. Справа не лише в тому, що я не вірю в Бога, і, звичайно, сподіваюся, що правий у цьому. Справа в тому, що я надіюся, що Бога немає! Я не хочу, щоб Бог існував, і не хочу, щоб Всесвіт був таким».

Слід мати на увазі ще одне – не всі аспекти християнства несуть розраду. Наприклад, доктрина про пекло, визнання людства грішним, нездатним самостійно догодити Богові, та інші подібні доктрини. Як би Фрейд пояснив походження таких доктрин?

Із вищесказаного випливає додаткове питання: чому, якщо людство просто вигадало Бога для своєї розради, воно наділило Його святістю? Такий Бог, здавалося б, не відповідає природним бажанням і поводженню людей. Взагалі-то, такого Бога люди би створювали в останню чергу. Замість цього можна було б очікувати, що люди вигадали би бога, який схвалює речі, яких вони прагнуть у своїй природі, а не такого, що називає ці дії гріхом.
І останнє питання – як версія про «милицю» стосується людей, що спочатку були вороже налаштовані до релігії та не хотіли вірити? Такі люди, здавалося б, не мали би мати жодного бажання, щоб християнство виявилося істинною вірою, але після чесного вивчення доказів і визнання їх «реальності», вони ставали віруючими. Англійський учений К.С. Льюїс є одним із таких людей. Льюїс сам говорив, що в усій Англії не було людини, яка би чинила більший опір наверненню, ніж він, і що він був буквально втягнутий у віру насильно, пручаючись та обурюючись. Таку заяву не очікуєш від людини, схильної до фантазії про виконання бажань.

Усі ці речі й питання суперечать заявам про «милицю» та оминаються їх авторами. Що ж говорить Біблія з цього приводу? Чи має вона відповіді на ці звинувачення?

Що говорить Біблія?
Є три основні біблійні відповіді. По-перше, у ній сказано, що Бог створив людей для Себе й заклав у них природне бажання прагнути стосунків із Ним. Августин написав про цей факт наступне: «Ти створив нас для Себе, о Господи, і наші серця неспокійні, поки не заспокояться в Тобі». Біблія стверджує, що людство створене за образом і подобою Бога (Буття 1:26). Якщо це так, то чи немає підстав вважати, що ми відчуваємо потребу в Господі, бо були створені з цією потребою? Чи не має існувати божественний відбиток і можливість стосунків між творінням і Творцем?

По-друге, Біблія стверджує, що дії людей насправді протилежні твердженням Фрейда та його послідовників. Людство повстало проти Бога і через свою природу відштовхує Його замість того, щоб прагнути до Нього, і це повстання є причиною Божого гніву, спрямованого на людей. Насправді, люди роблять усе можливе, аби приховати правду про Бога. Ось що Павло писав про це: «Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою, тому що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання, бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли» (Римлянам 1:18-22). Той факт, що існування Бога чітко відбивається в усьому створеному, як сказав Павло, вдало підтвердив К.С. Льюїс: «Ми можемо ігнорувати присутність Бога, але ніяк не зможемо її уникнути. Світ сповнений Ним».

Сам Фрейд визнавав, що релігія була «ворогом», і саме так Бог описує стан людства до його духовного просвітлення – як ворога Господа. Павло також це визнає: «Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його» (Римлянам 5:10).

По-третє, у Святому Письмі сказано, що життя є важким, негаразди зустрічаються на шляху всіх людей і страх перед смертю відчуває кожен. Це – істини, які ми спостерігаємо в навколишньому світі. Біблія також стверджує, що Бог готовий допомогти нам пережити важкі часи, і запевняє в тому, що Ісус переміг смерть. Він сам говорив про існування труднощів у житті – «страждання зазнаєте в світі», але Він також сказав – «будьте відважні» й закликав Своїх послідовників брати приклад з Нього до остаточної перемоги (Івана 16:33).

У Біблії говориться, що Бог піклується про Свій народ і допомагає йому. Він також наказує Своїм послідовникам допомагати носити «тягарі один одного» (див. Галатам 6:2). Про Боже піклування за людей Петро писав наступне: «Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив. Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!» (1 Петра 5:6-7). Славнозвісний заклик Ісуса з цього приводу звучить так: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, – і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Матвія 11:28-30).

Господь не тільки щодня опікується нами – Він також подолав страх перед смертю. Воскреснувши, Ісус довів, що смерть не має влади над Ним, і в Слові Божому сказано, що воскресіння Христа стало доказом повернення до вічного життя всіх, хто вірить і покладає надію на Нього (див. 1 Коринтянам 15:20-22). Звільнення від страху смерті – це істина, проголошена також автором послання Євреям: «А що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він [Ісус] став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі» (Євреям 2:14-15).

Так, у Біблії насправді говориться про Божу допомогу, піклування й опіку над Своїм творінням. Ця істина дійсно втішає, але вона заснована на реальності, а не на простому прагненні до здійснення людських бажань.

Закінчення
Джессі Вентура помилявся, кажучи, що релігія є лише «милицею». Така заява свідчить про зарозумілу природу людства та притаманна тим людям, яким Ісус дорікав у книзі Об’явлення: «Бо ти кажеш: ‘‘Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого’’. А не знаєш, що ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!» (Об’явлення 3:17).

Заяви Фрейда, Вентури та інших щодо «виконання бажань» діють лише як обвинувачення проти них самих і демонструють їхнє бажання зректися Бога та Його права на їхні життя, а це саме те, що, згідно з Біблією, характеризує грішних людей. Але цих же людей Бог закликає визнати Його істинні бажання та пропонує віру в Себе замість хибної надії на гуманізм, за яку вони чіпляються.

Біблійні твердження щодо факту воскресіння Христа та наявні докази цього, приносять розраду й реальну надію, а також підштовхують нас до життя з вірою в Бога і визнання власної слабкості перед Ним. Як тільки це буде зроблено, ми станемо сильними, як сказав Павло: «Коли-бо я слабий, тоді я сильний» (2 Коринтянам 12:10)!


Повернутися на стартову українську сторінку

Чи є віра в Бога «милицею»?