Хто такі Божі обранці?



Запитання: Хто такі Божі обранці?

Відповідь:
Говорячи просто, Божі обранці – це ті люди, яких Господь визначив для спасіння. Їх називають «обраними», тому що це слово вказує на вибір. Кожні кілька років ми обираємо президента – тобто, ми вибираємо того, хто займатиме цю посаду. Те ж стосується Бога і тих, хто буде спасенний. Господь їх вибирає, тому вони й називаються Його обранцями.

Саме поняття обрання Богом тих, хто буде спасенний, не є суперечливим. Дебати викликає те, як Він їх обирає. Протягом усієї історії церкви існувало дві основні думки щодо обрання. Перша думка, яку ми назвемо позицією про передбачення, навчає, що Господь, завдяки Своєму всевіданню, знає, хто з власної волі вибере віру в Ісуса Христа для спасіння. Ґрунтуючись на Своєму передбаченні, Бог обирає цих людей «перше заложення світу» (Ефесянам 1:4). Такого погляду дотримується більшість західних євангельських церков.

Інша провідна думка представлена вченням августиніанства, яке, фактично, стверджує, що Бог не тільки обирає тих, хто повірить в Ісуса Христа, але й притягує їх до віри в Нього. Іншими словами, Боже обрання ґрунтується не на передбаченні приходу людини до віри, а на дарі благодаті й абсолютній владі Всемогутнього Господа. Бог обирає людей для спасіння, і з часом вони увірують у Христа, бо були обрані.

Різниця між цими двома поглядами зводиться до наступного: кому належить остаточний вибір у справі спасіння – Богові чи людині? На думку прихильників першої позиції, вирішує людина; її свобода вибору незалежна і стає визначальним фактором в обранні Господа. Бог може забезпечити шлях до спасіння через Ісуса Христа, але людина має сама вибрати віру в Нього, щоб спасіння реалізувалося. Ця позиція ставить під сумнів могутність Бога та позбавляє Його верховної влади. Дана думка «віддає» Творця на милість творіння, тобто, якщо Господь хоче дати людям вічне життя на небесах, Він має сподіватися, що людина сама вибере Його шлях до спасіння. Насправді, ця думка взагалі не припускає обрання, тому що Бог, згідно з нею, не вибирає, а лише підтверджує. Остаточний же вибір залишається за людиною.

З точки зору августиніанства, вибір належить Богові; Він за Свою абсолютною волею обирає, кого спасти. Замість того, щоби просто зробити спасіння можливим, Господь обирає тих, хто буде спасенний, а потім здійснює їхнє спасіння. Ця позиція надає Богові належний статус Творця й Верховного володаря.

Позиція августиніанства також містить проблеми. Її критики стверджують, що вона позбавляє людину свободи вибору. Якщо Бог обирає тих, хто буде спасенний, тоді який сенс має віра людини? Навіщо тоді проповідувати Євангеліє? Крім того, якщо Бог обирає людей за власною волею, то як ми можемо відповідати за свої вчинки? Усі ці питання справедливі та потребують відповіді. Для цього нам слід вивчити 9-й розділ послання Римлянам, який найкраще відкриває шлях до розуміння зв’язку між Божою абсолютною владою й обранням.

Контекст цього розділу поширюється на попередній розділ, який закінчується кульмінацією прославлення: «Бо я пересвідчився, що» ніщо «не зможе відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Римлянам 8:38-39). Це приводить Павла до роздумів про те, як на цю заяву може відреагувати єврей. Хоча Ісус прийшов, аби повернути втрачених синів Ізраїлю, а рання церква значною мірою складалася з євреїв, Євангеліє поширювалося серед язичників набагато швидше. Насправді, більшість євреїв сприймала Євангеліє як камінь спотикання (1 Коринтянам 1:23) і відкидала Ісуса. Пересічний єврей засумнівався би в можливості виконання Божого плану обрання, оскільки більшість євреїв відкинула звістку Євангелія!

Протягом цілого 9-го розділу Павло систематично демонструє, що незалежне Боже обрання діяло від самого початку. Він починає з найважливішої заяви: «Не всі ті ізраїльтяни, хто від Ізраїля» (Римлянам 9:6). Це означає, що не всі люди, що є ізраїльтянами за етнічними ознаками (тобто, нащадками Авраама, Ісака та Якова), – це істинний Ізраїль (обраний Богом). Розглядаючи історію Ізраїлю, Павло вказує, що Бог обрав Ісака, а не Ізмаїла; Якова, а не Ісава. Про всяк випадок, аби читач не дійшов висновку, що Бог зробив Свій вибір на підставі віри чи добрих діл, які вони мали зробити в майбутньому, він додає: «Коли вони [Яків та Ісав] ще не народились, і нічого доброго чи злого не вчинили ... позосталась постанова Божа у вибранні не від учинків, але від Того, Хто кличе» (Римлянам 9:11-12).

Може виникнути спокуса звинуватити Бога в несправедливості. Павло очікує таке звинувачення, чітко заявляючи у в. 14, що Бог завжди є справедливим: «Помилую, кого хочу помилувати, і змилосерджуся, над ким хочу змилосердитись» (Римлянам 9:15). Бог панує над Своїм творінням. Він вільно обирає тих, кого забажає, і може пройти повз тих, кого забажає обійти. Творіння не має права звинувачувати Творця в несправедливості – сама думка про це є абсурдною для Павла, і так повинні міркувати всі християни. Дев’ятий розділ послання Римлянам обґрунтовує таку позицію.

Є й інші уривки у Святому Письмі, що стосуються теми Божого обрання (напр., Івана 6:37-45, Ефесянам 1:3-14 та ін.). Справа в тому, що Бог передбачив спасіння остатку людства. Ці люди були обрані до створення світу, і їх спасіння здійсниться у Христі. Павло про них сказав: «Бо кого Він передбачив, тих і призначив, щоб були подібні до образу Сина Його, щоб Він був перворідним поміж багатьма братами. А кого Він призначив, тих і покликав, а кого покликав, тих і виправдав, а кого виправдав, тих і прославив» (Римлянам 8:29-30).


Повернутися на стартову українську сторінку

Хто такі Божі обранці?