Як ми визначаємо, які книги відносяться до Біблії, якщо в ній самій нічого про це не сказано?



Запитання: Як ми визначаємо, які книги відносяться до Біблії, якщо в ній самій нічого про це не сказано?

Відповідь:
Якщо Біблія має бути нашим єдиним авторитетом, то звідки ми знаємо, які книги входять до неї – адже вона сама цього не повідомляє? Це – дуже важливе питання, адже міцність ланцюга визначається міцністю його найслабшого кільця. Чи існує слабке місце в ланцюжку зв’язку між Богом і людством? Якщо це так, то весь ланцюг розірветься і зв’язку, врешті-решт, не можна буде довіряти.

Розглянемо різні «ланки», що містять елементи зв’язку між Богом і нами: першим було Боже бажання спілкуватися. Воно походило з Його любові, тому що найбільш люблячим вчинком, який міг зробити благий Бог, було одкровення про Себе Своєму творінню. Потім відбулася фактична передача Слова Божого людству через письменників-людей. Це включає процес, який Біблія називає «натхненням», під час якого Бог передав слова, які людські виконавці записали (2 Тимофію 3:16). Після цього прийшла черга поширення, тому що Слово доходило до його аудиторії за допомогою проповідей або інших засобів. Потім прийшло визнання, коли Божий народ почав відрізняти Святе Письмо від інших релігійних писань. А потім – збереження, за допомогою якого Боже Слово дійшло до наших днів, незважаючи на численні спроби його знищити. І, врешті-решт, освітлення, коли Святий Дух відкриває розуміння віруючого для прийняття Слова.

І все це є «ланцюгом» – демонстрацією Божої любові в натхненні, поширенні, визнанні, збереженні та освітленні Його Слова. Ми віримо, що Бог брав участь у кожному етапі процесу, адже навіщо Йому треба було докладати зусиль, аби надихнути Своє Слово, а потім не зберегти його? Навіщо Йому говорити з нами, а потім не вести нас до визнання Його Слова?

Це визнання Божого Слова зазвичай називають «канонізацією». Слід зауважити, що Бог визначив канон, а церква відкрила його. Канон Письма не був створений церквою – вона лише виявила або відкрила його. Інакше кажучи, Слово Боже було натхненним і авторитетним від самого початку: «Господи, Твоє слово навіки залишається незмінним на небі» (Псалом 118:89; тут і далі – переклад Українського Біблійного Товариства), а церква лише визнала цей факт і прийняла його.

Критерії, які церква використовувала для визнання й формування Біблії, були наступними:

1) Чи написана книга Божим пророком?
2) Чи була правдивість вістки письменника підтверджена чудесами?
3) Чи говорить книга правду про Бога без обману й протиріч?
4) Чи демонструє книга Божественну здатність змінювати життя?
5) Чи була книга сприйнята як Слово Боже людьми, яким вона була вперше надана?

Із цих критеріїв найважливішим був перший – чи була книга написана пророком? Його наслідок – чи отримала книга схвалення апостолів? – був головним тестом на канонічність у Ранній церкві. Цей критерій є логічним, враховуючи, ким були апостоли. Апостоли були вповноважені Богом заснувати й керувати церквою, тому слід визнати, що через них прийшло Слово, яке керує церквою.

Апостолам був обіцяний Дух істини, Який мав нагадувати їм те, що говорив Христос (Івана 14:26), і повести їх «до повної істини» (Івана 16:13). Після вознесіння Христа вони отримали надприродні можливості для підтримки їхньої діяльності та підтвердження їхньої вістки (Дії 2:4). Дім Божий споруджено «на основі апостолів і пророків» (Ефесянам 2:20). Враховуючи особливе доручення апостолів, виглядає логічним, що церква прийняла схвалення апостолів як ключовий тест на канонічність. Отже, Євангеліє від Матвія вважалося канонічним (воно було написане апостолом), а також було прийняте Євангеліє від Марка, враховуючи його близький зв’язок із апостолом Петром.

У часи написання Нового Завіту окремі книги й послання відразу ж приймалися як Слово Боже та поширювалися на благо інших християн. Солунська церква прийняла слова Павла як Боже Слово (1 Солунянам 2:13). Послання Павла поширювалися серед церков іще за апостольських часів (Колосянам 4:16). Петро вважав послання Павла натхненними Богом і прирівнював їх до інших частин Святого Письма (2 Петра 3:15-16). Павло цитує Євангеліє від Луки, називаючи його «Писанням» (1 Тимофію 5:18). Це широке визнання різко контрастує з декількома спірними книгами, що тимчасово користувалися обмеженим інтересом і врешті-решт були відкинуті як неканонічні.

Пізніше, коли єресь посилилася й деякі люди з церкви почали вимагати прийняття хибних релігійних писань, церква зібрала собор, щоб офіційно затвердити своє прийняття 27 книг Нового Завіту. Критерії, які вони використовували, дозволили їм об’єктивно відрізнити те, що дав Бог, від того, що походило від людей. Вони дійшли висновку, що залишаться з книгами, які стали загальновизнаними. Роблячи це, вони вирішили дотримуватися «навчання апостолів» (Дії 2:42).


Повернутися на стартову українську сторінку

Як ми визначаємо, які книги відносяться до Біблії, якщо в ній самій нічого про це не сказано?