Чи існує досі первинна Біблія?


Запитання: Чи існує досі первинна Біблія?

Відповідь:
Відповідь на це питання: і ні, і так. У прямому розумінні – ні, первинних документів, що складають 66 книг Біблії (так званих «автографів»), немає. З іншого боку – так, ми маємо фактичні слова та книги, що формують Боже Слово. Як це можливо? Аби зрозуміти, як Біблія була написана та наскільки вона відповідає тому, що ми читаємо зараз, нам слід вивчити процес, який привів до її створення, і що відбулося з того часу.

Передісторія Біблії
На думку скептиків, справжньої «первинної» Біблії ніколи не було. Вони вважають, що вона є витвором людини, а не Бога, і просто «еволюціонувала» за століття переписувань.

Біблія дійсно створювалася протягом тривалого часу. Написана 40 авторами впродовж майже 1500 років, вона складається з 66 книг – 39 у Старому Завіті та 27 – у Новому. Старий Завіт часто поділяють на три частини: 1) П'ятикнижжя, що іноді називають «Законом», яке включає перші п'ять книг Біблії; 2) Пророчі книги, до яких відносяться всі книги великих і малих пророків; і 3) Писання, куди входять Псалми, Приповісті та ряд інших книг.

Новий Завіт також поділяється на три частини: 1) Євангелія; 2) Історія Церкви – книга Дії апостолів; 3) Писання апостолів, що включають у себе все інше.

Укладення Старого Завіту
Як була створена первинна Біблія? Цей процес досить точно простежується у всьому Святому Письмі. Після того, як Мойсей написав П'ятикнижжя (Вихід 17:14; 24:4, 7; 34:27; Числа 33:2; Ісуса Навина 1:8; Матвія 19:8; Івана 5:46-47; Римлянам 10:5), воно зберігалося в Ковчегу заповіту (Повторення Закону 31:24-26). Згодом до перших п'яти книг Біблії були додані й інші натхненні тексти. За часів Давида та Соломона вже зібрані книги були поміщені у храмову святиню (1 Царів 8:6), де їх зберігали священики (2 Царів 22:8). Ще більше книг було додано під час правління царя Єзекії – псалми Давида, приповісті Соломона та пророчі книги Ісаї, Осії та Михея (Приповісті 25:1). Загалом, з приходом нових Божих пророків, їхні слова записувались і додавалися до того, що зараз є Старим Завітом.

Під час полону євреїв у 6 столітті до н.е. книги були розсіяні, але не втрачені. Після повернення з Вавилону близько 538 р. до н.е. священик Ездра зібрав усі книги і додав до них деякі інші писання. Потім вони були поміщені в ковчег, зроблений для другого храму, а за допомогою надзвичайно скрупульозного процесу були створені додаткові копії для збереження натхненних писань. Ця збірка книг Старого Завіту, написана древньоєврейською, є тим, що в юдаїзмі називається «Єврейською Біблією».

У третьому столітті до н.е. книги Старого Завіту були перекладені грецькою мовою 70 єврейськими вченими; їхня праця так і називалася – «LXX» (що означає «70») або «Септуагінта» (латинське слово, отримане зі словосполучення «переклад сімдесятьох»). Апостоли, включаючи Павла, використовували та цитували Септуагінту. Найдавніші манускрипти LXX включають деякі фрагменти, датовані І та ІІ століттями до н.е.

1947 року поблизу ізраїльського Кумрану були знайдені сувої Мертвого моря. Період їхнього датування: від V ст. до н.е. по I ст. н.е. Історики вважають, що туди їх помістили єврейські книжники, аби зберегти Боже Слово під час зруйнування Єрусалиму 70 р. н.е. Сувої Мертвого моря представляють майже кожну книгу Старого Завіту, а порівняння з більш пізніми рукописами показує, що вони практично ідентичні – основні відмінності полягають у варіантах написання імен окремих осіб і різних чисел, вказаних у Святому Письмі.

Кумранські сувої є свідченням точності та збереження Старого Завіту й надають упевненості в тому, що текст, який ми маємо зараз, – той же Старий Завіт, яким користувався Ісус. Лука зафіксував твердження Христа щодо створення Старого Завіту: «Через те й мудрість Божа сказала: "Я пошлю їм пророків і апостолів, – вони ж декого з них повбивають, а декого виженуть, щоб на роді оцім відомстилася кров усіх пророків, що пролита від створення світу, від крови Авеля аж до крови Захарія, що загинув між жертівником і храмом"! Так, кажу вам, – відомститься це все на цім роді!» (Луки 11:49-51). Ісус у цих віршах підтвердив існування 39 книг Старого Завіту. Смерть Авеля згадується у книзі Буття, а Захарія – у 2 Хронік: першій та останній книгах Єврейської Біблії.

Укладення Нового Завіту
Склад Нового Завіту був офіційно затверджений на Карфагенському соборі 397 р. н.е. Проте більша його частина була визнана раніше. Перший склад новозавітних книг був запропонований людиною на ім'я Маркіон 140 р. н.е. Будучи докетистом (докетизм – система вірувань, в якій стверджується, що все духовне – добре, а все матеріальне – погане), він виключив усі книги, в яких ішлося про те, що Ісус був одночасно Богом і людиною, а також відредагував послання Павла, щоб вони відповідали його власній філософії.

Наступний склад новозавітних книг був запропонований у Мураторіанському каноні, датованому 170 роком. Він включав усі чотири Євангелія, Дії апостолів, 13 послань Павла, 1-3 Івана, Юди та Об'явлення. Остаточний новозавітний канон був уперше визначений отцем церкви Афанасієм 367 року н.е. і затверджений Карфагенським собором 397 р.

Однак історія показує, що Новий Завіт, який ми маємо в сучасній Біблії, був визнаний ще раніше та є точним відображенням вмісту «автографів». По-перше, сама Біблія свідчить, що новозавітні писання вважалися натхненними так само, як і старозавітні. Наприклад, Павло пише: «Бо каже Писання: "Не в'яжи рота волові, що молотить", та: "Вартий працівник своєї нагороди"» (1 Тимофію 5:18). Остання фраза є цитатою з Луки 10:7, що вказує на те, що апостол вважав Євангеліє від Луки «Писанням». Інший приклад – твердження Петра: «А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння, як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибель свою» (2 Петра 3:15-16). Очевидно, що Петро вважав послання Павла такими ж натхненними, як і старозавітний канон.

По-друге, цитати в працях отців ранньої церкви дозволяють відтворити майже весь Новий Завіт у тому вигляді, в якому він доступний сьогодні. Наприклад, Климент (приблизно 95 р. н.е.) цитує з 11 новозавітних книг, Ігнатій (близько 107 р.) – майже кожну книгу, а Полікарп (учень Івана, 110 р.) – із 17 книг. Використовуючи ці цитати, можна скласти весь Новий Завіт, за винятком 20-27 віршів, більшість з яких містяться у 3-му Івана. Такі свідчення вказують на те, що Новий Завіт був визнаний значно раніше Карфагенського собору 397 року і що текст, який ми маємо зараз, є ідентичним із тим, що був написаний 2000 років тому.

По-третє, Новий Завіт не має літературних аналогів із древнього світу за кількістю рукописів та раннім датуванням. Сьогодні налічується 5300 копій Нового Завіту грецькою мовою, 10000 латинською та 9000 інших манускриптів; і археологи продовжують знаходити нові документи. У зв'язку з цим, експерт з історії сер Фредерік Кеньон (колишній директор і головний бібліотекар Британського музею) заявив: «Проміжок часу між датами створення та найбільш раннім існуючим документом настільки невеликий, що він насправді стає неважливим. Отже, остання підстава для будь-яких сумнівів у тому, що Святе Письмо дійшло до нас саме в тому вигляді, в якому воно було написане, тепер зникла. І автентичність, і загальну цілісність книг Нового Завіту можна вважати остаточно встановленими».

Висновок
Хоча ніхто сьогодні не має оригінальних автографів, до нас дійшла велика кількість збережених копій, і спираючись на роботу біблійних істориків через науку текстової критики, ми можемо бути значною мірою впевнені в тому, що сучасна Біблія є точним відображенням праць первісних авторів.

English
Повернутися на стартову українську сторінку

Чи існує досі первинна Біблія?