Чому Ісус навчав притчами?



Запитання: Чому Ісус навчав притчами?

Відповідь:
Хтось сказав, що притча – це земна історія з небесним змістом. Господь Ісус часто використовував притчі як засіб для ілюстрації глибоких божественних істин. Такі історії легко запам’ятовуються, персонажі яскраво зображені, а символіка має багатий зміст. Притчі були популярною формою навчання в юдаїзмі. До певного моменту Свого служіння, Ісус навів багато графічних аналогій, використовуючи звичайні речі, які були знайомі кожному слухачеві (сіль, хліб, вівці тощо), і їхній зміст був досить зрозумілим у контексті Його вчення. Притчі вимагали більш докладного пояснення, і з часом Ісус почав навчати виключно притчами.

Питання в тому, чому Ісус дозволив більшості людей сумніватися в змісті Його притч? Перша відповідь на нього міститься в контексті Його притчі про сіяча. Ісус витлумачив цю притчу своїм учням, коли вони відокремились від натовпу. «Підійшовши, учні запитали Його: Чому Ти говориш до них притчами? А Він у відповідь сказав їм: Бо вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано. Адже хто має, тому дасться, і матиме понад міру, а хто не має, то й те, що має, буде забране від нього. Я тому говорю до них притчами, що, дивлячись, вони не бачать, а слухаючи, – не чують і не розуміють; і збувається щодо них пророцтво Ісаї, в якому говориться: Слухом будете чути, та не зрозумієте, і вдивляючись, будете дивитися, та не побачите. Адже серце цього народу огрубіло, і вухами недочувають, і очі свої замружили, аби не побачити очима і не почути вухами; та й серцем не зрозуміли і не навернулися, щоб Я зцілив їх. Ваші ж очі та ваші вуха блаженні, бо бачать і чують. Запевняю вас, що багато пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, але не бачили; і чути хотіли те, що ви чуєте, але не чули» (Матвія 13:10-17; тут і далі – Четвертий сучасний переклад Українського Біблійного Товариства).

Після цього випадку в служінні Ісуса, Він, говорячи притчами, став пояснювати їх лише Своїм учням. Ті ж, хто постійно відкидав Його повідомлення, залишилися духовно сліпими й задавалися питаннями щодо значення слів Ісуса. Він визначив чітку різницю між тими, кому були дані «вуха, щоби слухати», і тими, хто вперто не хотів вірити, – вони слухали, але ніколи насправді не розуміли: «вони завжди вчаться, та ніколи не можуть прийти до пізнання істини» (2 Тимофію 3:7). Учням було дано дар духовного розрізнення, за допомогою якого вони розуміли істини Духа. Прийнявши істину від Ісуса, вони отримали більше правди. Те ж залишається вірним і сьогодні стосовно віруючих, що отримали дар Святого Духа, Який веде нас до повної істини (Івана 16:13). Він відкрив нам очі для світла істини, і вуха – для солодких слів про вічне життя.

Наш Господь Ісус розумів, що істина не була солодкою музикою для всіх вух. Простіше кажучи, є такі, у кого немає ні інтересу, ні прихильності до глибоких Божественних речей. Чому ж тоді Він говорив притчами? Для тих, хто дійсно прагне наблизитись до Бога, притча є одночасно ефективним і пам’ятким засобом передачі Божественної істини. Притчі нашого Господа містять великий обсяг істини у декількох словах, і в них є багато образів, які не так легко забути. Отже, притча є благословенням для тих, хто готовий слухати. А для людей з огрубілими серцями та вухами, притча також є проголошенням суду.


Повернутися на стартову українську сторінку

Чому Ісус навчав притчами?