Що означає християнське поклоніння?



Запитання: Що означає християнське поклоніння?

Відповідь:
Грецьке слово «проскунео», що в Новому Завіті найчастіше перекладається як «поклоніння», означає «падати або схилятися перед кимось / чимось». Поклоніння передає внутрішній духовний стан. Оскільки це внутрішня, індивідуальна дія, християни поклоняються весь час, сім днів на тиждень. Коли християни формально збираються для поклоніння, наголос все одно повинен ставитися на індивідуальному поклонінні Господу. Навіть під час богослужіння кожен учасник має усвідомлювати, що поклоняється Богові особисто.

Характер християнського поклоніння походить зсередини людини і має дві однаково важливі риси. Ми маємо поклонятися «в Дусі та істині» (Івана 4:23-24; тут і далі – Четвертий переклад Українського Біблійного Товариства). Поклоніння в Дусі не має нічого спільного з нашим фізичним становищем. Воно пов’язане з нашою внутрішньою сутністю і вимагає декількох речей. По-перше, ми маємо народитися згори. Без Святого Духа, що перебуває в нас, ми не можемо поклонятися Богові, бо не знаємо Його. «Так само й Божого ніхто не пізнав, хіба тільки Дух Божий» (1 Коринтянам 2:11). Дух Святий у нас спонукає до істинного поклоніння, адже насправді Він прославляє Себе, а всяке істинне поклоніння прославляє Бога.

По-друге, поклоніння в Дусі вимагає, щоб наш розум був зосереджений на Богові та оновлений істиною. Павло закликає нас: «Принесіть ваші тіла як живу, святу, приємну Богові жертву, як ваше служіння розуму (тільки таке служіння є дійсно духовним). І не пристосовуйтеся до цього віку, але змінюйтеся оновленням [вашого] розуму» (Римлянам 12:1-2). Лише коли наш розум «переключається» зі світських речей на Бога, ми можемо поклонятися в Дусі. Проте коли ми намагаємося хвалити й прославляти Бога, різні відволікаючі фактори можуть заполоняти наш розум, перешкоджаючи нашому істинному поклонінню.

По-третє, поклонятися в Дусі можна, маючи лише чисте, відкрите та розкаяне серце. Коли серце царя Давида було сповнене почуття провини за його гріх з Вирсавією (2 Царств 11), то він виявив, що не може поклонятися. Відчуваючи, що Бог був далеко від нього, він вигукнув: «Я стогнав увесь день. Вдень і вночі тяжіла наді мною Твоя рука» (Псалом 31:3-4). Але коли Давид висповідав свій гріх, спілкування з Господом відновилось, і він зміг прославляти та поклонятися Йому. Він зрозумів, що «жертва Богові – це впокорений дух; Бог не погордує сумирним і впокореним серцем» (Псалом 50:19). Хвала й поклоніння Господу не можуть виходити з серця, сповненого невисповіданим гріхом.

Другою рисою справжнього поклоніння є те, що воно має здійснюватися «в істині». Поклоніння – це відповідь істині, а що може бути кращим прикладом істини, ніж Боже Слово? Ісус говорив Отцю: «Твоє Слово – то істина» (Івана 17:17). У Псалмі 118 сказано: «Твій закон – істина» (в. 142) і «Начало Твоїх слів – правда» (в. 160). Аби по-справжньому поклонятися Богові, нам слід розуміти, Ким Він є та що Він зробив, а єдине місце, де Господь цілковито відкрився – це Біблія. Поклоніння є виявом хвали з глибини нашого серця Богу, Якого можна зрозуміти завдяки Його Слову. Не знаючи істин Біблії, ми не знаємо Бога й не можемо поклонятися по-справжньому.

Оскільки зовнішня поведінка є другорядним фактором у християнському поклонінні, немає якихось певних правил щодо того, чи повинні ми сидіти, стояти, падати, дотримуватися тиші чи голосно співати під час спільного служіння поклоніння. Це має вирішуватися відповідно до особливостей громади. Найголовніше – ми маємо поклонятися Богові в дусі (своїми серцями) та істині (в нашій свідомості).


Повернутися на стартову українську сторінку

Що означає християнське поклоніння?