Чому ми маємо вірити у воскресіння Христа?




Запитання: Чому ми маємо вірити у воскресіння Христа?

Відповідь:
Публічна страта Ісуса Христа через розп’яття, ухвалена Понтієм Пілатом на вимогу юдейського Синедріону у І столітті н.е., є доведеним історичним фактом. Такі нехристиянські історики як Йосиф Флавій, Корнелій Тацит, Лукіан із Самосати, Маймон і навіть юдейський Синедріон підтверджують свідчення ранніх християн – очевидців цих важливих історичних аспектів смерті Ісуса Христа.

Щодо Його воскресіння існує ряд напрямків переконливих доказів. Відомий адвокат і міжнародний політичний діяч сер Ліонель Лаку висловив християнський ентузіазм та впевненість в істинності воскресіння наступним чином: «Я – адвокат із більш ніж 42-річним досвідом, беру участь у судових розглядах у багатьох країнах світу і все ще продовжую практикувати. Мені вдалося досягти успіху в багатьох справах і я можу з упевненістю сказати, що докази воскресіння Ісуса Христа є настільки переконливими, що їх неможливо не прийняти за правду».

Світська ж спільнота розглядає ці докази через призму непохитної відданості методологічному натуралізму. Для тих, хто незнайомий із цим терміном, – методологічний натуралізм намагається все пояснювати виключно природними причинами. Якщо певна історична подія кидає виклик природним нормам (наприклад, воскресіння із мертвих), світські вчені переважно ставляться до цієї події зі скептицизмом, незважаючи на докази та незалежно від того, наскільки переконливими вони можуть бути.

На нашу думку, така відданість природним причинам, незалежно від існування протилежних доказів, навпаки перешкоджає неупередженим (і, відповідно, адекватним) дослідженням. Ми погоджуємося із д-ром Вернером фон Брауном та багатьма іншими вченими, які все ще вважають, що нав’язування популярного філософського припущення при розгляді доказів шкодить об’єктивності. Або, висловлюючись словами д-ра фон Брауна: «Примусова віра у лише один висновок ... порушує саму сутність об’єктивності науки».

Отже, перейдемо до розгляду напрямків доказів на користь воскресіння.

Перший напрямок доказів воскресіння Христа
Насамперед, ми маємо щирі свідчення очевидців. Ранні християнські апологети цитували свідоцтва сотень очевидців, а деякі з них навіть описували власний імовірний досвід. Багато з цих очевидців свідомо та рішуче йшли на тортури і навіть на смерть, не бажаючи відрікатися від своїх показань. Цей факт свідчить про щирість, виключаючи обман з їхнього боку. Згідно з історичними записами (Дії 4:1–17; Листи Плінія до Траяна, том X, 96 і т.п.), більшість християн могли би покласти край своїм стражданням, просто відмовившись від своєї віри. Замість цього, як ми бачимо, вони вирішили терпіти страждання і до смерті проголошувати воскресіння Христа.

Хоча мучеництво заслуговує поваги, воно, тим не менше, не є переконливим аргументом. Воно не так підтверджує віру, як щирість віруючого (який реально демонструє її). У випадку з ранніми християнами-мучениками показовим є те, що вони точно знали, чи було правдою те, у що вони вірили, чи ні. Вони або бачили Ісуса Христа живим після смерті, або ж ні. Дивовижно – якби все це було обманом, то чому вони свідомо чіплялися за нього, терплячи гоніння, тюремні ув’язнення, тортури та смерть?

Сучасні терористи-смертники також вірять у те, що вони сповідують (це доводить їхня готовність померти). Але вони не можуть знати і не знають, чи є це правдою. Вони засновують свою віру на традиціях, які передаються їм через багато поколінь. На відміну від них, ранні християнські мученики були першим поколінням. Вони або бачили те, про що стверджували, або ж ні.

Найвизначнішими свідками були апостоли. Вони спільно пережили кардинальні зміни після зустрічей із воскреслим Христом, згідно з їхніми твердженнями. Відразу ж після Його розп’яття вони втекли, побоюючись за своє життя. Тим не менше, після воскресіння вони вийшли на вулиці, безстрашно проповідуючи це, незважаючи на гоніння, що посилювалися. Що стало причиною такої раптової та кардинальної зміни? Вони, без сумніву, не мали в цьому жодного фінансового зиску. Апостоли віддали все для проповідування воскресіння, в тому числі і власне життя.

Другий напрямок доказів воскресіння Христа
Другий напрямок доказів стосується навернення головних скептиків: Павла та Якова. Павло був, за власним визнанням, жорстоким гонителем Церкви. Після згадуваної ним зустрічі з воскреслим Христом, він миттєво та кардинально змінився – із безжального гонителя Церкви на одного з її найбільш активних і самовідданих захисників. Як і багато християн, Павло постраждав від переслідувань, побиття, тюремних ув’язнень за свою незмінну віру у воскресіння Христа.

Яків також був скептиком, хоча й не настільки вороже налаштованим як Павло. Після зустрічі з Христом, що постав із мертвих, він став переконаним віруючим, керівником церкви в Єрусалимі. За твердженнями вчених, до нас дійшло одне з його послань до ранньої Церкви. Як і Павло, Яків охоче страждав і віддав життя за свої переконання, що свідчить про їх щирість (див. книгу Дії Апостолів, а також «Юдейські давнини» Йосифа Флавія, кн. XX, р. IX, 1).

Третій та четвертий напрямки доказів воскресіння Христа
Ці напрямки стосуються підтвердження самими ворогами Христа існування порожньої гробниці, а також того факту, що віра у воскресіння зросла саме в Єрусалимі. Це було би неможливим, якби Його тіло все ще перебувало в склепі. Якби це було так, то Синедріон міг би з легкістю ексгумувати його, виставити на загальний огляд і довести неправдивість інформації щодо воскресіння. Замість цього, Синедріон звинуватив учнів у викраденні тіла, намагаючись, вочевидь, таким чином пояснити його зникнення. Як же ми можемо пояснити факт порожньої гробниці?

По-перше, серед скептиків побутує думка, що тіло викрали учні. Якби це було так, то їм було би відомо про фальшивість воскресіння. У такому випадку вони б не страждали й не вмирали за Нього з такою готовністю. Усі свідки, які заявляли про те, що бачили живого Христа, мали би знати, що це неправда. При такій кількості змовників хтось би неодмінно зізнався у брехні, щоб, якщо не припинити свої власні страждання, то, принаймні, вберегти від страждань своїх близьких і друзів. Перше покоління християн було по-звірячому закатоване, особливо після руйнівної пожежі Риму в 64 р. н.е. (її ініціатором, найімовірніше, був імператор Нерон, який бажав розширити свій палац, але звинуватив у цьому християн). Римський історик Корнелій Тацит у своїх Анналах згадував наступне:

«І ось Нерон, аби побороти чутки, підшукав винуватих і віддав витонченим покаранням тих, хто своїми гидотами накликав на себе загальну ненависть і кого натовп називав християнами. Христа, від імені якого походить ця назва, стратив за Тіберія прокуратор Понтій Пілат; тимчасово пригнічене, це шкідливе марновірство стало знову прориватися назовні, і не лише в Юдеї, звідки пішла ця згуба, але й у Римі, куди звідусіль стікається все найбільш мерзенне та ганебне та де воно знаходить прихильників. Отже, спочатку були схоплені ті, хто відкрито визнавав себе приналежними до цієї секти, а потім за їхніми вказівками й безліч інших, викритих не так у лиходійському підпалі, як у ненависті до роду людського. Їх умертвіння супроводжувалося знущаннями, бо їх убирали в шкури диких звірів, щоб вони були роздерті до смерті собаками, розпинали на хрестах, або, приречених до страти на вогні, підпалювали з настанням темряви заради нічного освітлення» (Аннали, кн. XV, 44).

Нерон освітлював бенкети у своїх садах християнами, живцем спалюючи їх. Без сумнівів, хто-небудь би зізнався в обмані під загрозою цих жахливих мук. Тим не менше, ми не знаходимо згадок про те, щоб хтось із ранніх християн відмовився від своєї віри заради припинення страждань. Навпаки, до нас дійшли численні згадки очевидців воскреслого Христа, готових страждати та вмирати за це.

Якщо учні не викрадали тіло, як ще може бути пояснений факт порожньої могили? Дехто вважає, що Христос сфальсифікував Свою смерть і втік із гробниці. Це нісенітниця. За словами очевидців, Христос був побитий і зранений. Він страждав від внутрішніх пошкоджень та значної втрати крові, а згодом отримав удар списом у серце. Немає жодних підстав вважати, що Він (або будь-яка інша людина) зміг би, переживши такі муки, імітувати Свою смерть, пробути в могилі протягом трьох днів і ночей без медичної допомоги, їжі та води, відсунути масивний камінь, яким було опечатано Його могилу, і втекти непоміченим (не залишивши слідів крові), потім переконати сотні свідків, що Він воскрес із мертвих і є повністю здоровим, і врешті-решт безслідно зникнути. Таке припущення є просто безглуздим.

П’ятий напрямок доказів воскресіння Христа
Нарешті, останній напрямок стосується особливості свідоцтв очевидців. У всіх історіях про воскресіння, ключовими свідками є жінки. Це було би дивною вигадкою, оскільки і в єврейській, і в римській культурі того часу жінки були абсолютно безправними та приниженими. Їхні свідчення за визначенням вважалися недійсними. Враховуючи цей факт, цілком малоймовірно, щоб в Юдеї першого сторіччя хтось, вигадуючи неправдиву історію, обрав жінок ключовими свідками. Чому, якщо це й так було обманом – за наявності безлічі учнів-чоловіків, які стверджували, що бачили воскреслого Ісуса – були обрані найбільш ненадійні свідки?

Д-р Вільям Лейн Крейг пояснює: «Якщо ви зрозумієте роль жінок в єврейському суспільстві першого сторіччя, то вам стане ясно, чому настільки неймовірним є те, що в цій історії про порожню гробницю саме жінок було названо першими, хто її виявив. Жінки в Палестині перебували на одному з найнижчих соціальних щаблів. У старих рабинських приказках говорилося: «Краще нехай закон згорить, ніж буде відданий жінкам» або «Благословенний той, що має синів, але горе тому, хто має дочок». Показання жінок були нікчемними, оскільки їм навіть не дозволялося виступати свідками в юдейському суді. У світлі цього, примітним є, що головними свідками в цьому випадку були жінки ... Далі ми, звичайно, бачимо чоловіків, які виявили гробницю, наприклад, Петра та Івана. Проте той факт, що жінки були першими свідками порожнього склепу, найбільш імовірно пояснюється тим – подобається нам це, чи ні – що вони насправді знайшли гробницю порожньою! Це свідчить про те, що автори Євангелія дали достеменний звіт про події, незважаючи на те, що спочатку він міг бути сприйнятий скептично».

Висновок
Істинність воскресіння Христа підтверджують наступні докази: очевидна щирість свідків (а від апостолів – переконлива, нез’ясовна зміна); навернення та очевидна щирість головних противників і скептиків, які стали мучениками; порожня гробниця та визнання цього юдейською владою; факт, що це відбулося в Єрусалимі, де зародилася та розквітла віра у воскресіння; свідоцтва жінок та їх важливість, враховуючи історичний контекст. Усе це рішуче підтверджує історичність воскресіння.

Ми закликаємо наших читачів розважливо розглянути ці докази. Що вони говорять вам? Ми ж підтримуємо позицію сера Лаку: «Докази воскресіння Ісуса Христа є настільки переконливими, що їх неможливо не прийняти за правду».


Повернутися на стартову українську сторінку

Чому ми маємо вірити у воскресіння Христа?