Послання до Филип'ян



Автор: Автором цього послання названий апостол Павло (1:1), але Тимофій, можливо, допомагав йому.

Дата написання: Послання до Филип'ян було написане приблизно в 61 р. н.е.

Мета написання: Послання до Филип'ян, одне з тюремних послань, було написане в Римі. Саме в Филипах, які апостол відвідав під час своєї другої місіонерської подорожі (Дії 16:12), Лідія та стражник зі своєю родиною повірили у Христа. Тепер, кілька років по тому, церква зміцніла, – цей висновок можна зробити з його звернення, що включає керівників церкви та їх помічників (1:1).

Приводом для написання цього послання було бажання апостола подякувати церкві в Филипах за грошовий дар, доставлений апостолу Епафродитом, одним з її членів (4:10–18). Це – ніжний лист до групи християн, що були особливо близькі серцю Павла (2 Коринтянам 8:1–6); в ньому відносно мало говориться про доктринальні помилки.

Ключові вірші: Филип'янам 1:21: «Адже для мене життя – це Христос, а смерть – це надбання» (тут і далі – сучасний переклад Українського Біблійного Товариства).

Филип'янам 3:7: «Але що було для мене надбанням, те я визнав ради Христа за втрату».

Филип'янам 4:4: «Радійте завжди в Господі; і ще раз кажу: радійте!».

Филип'янам 4:6-7: «Нічим не журіться, але в усьому молитвою та благаннями з подякою висловлюйте ваші прохання Богові. І мир Божий, який перевищує всяке розуміння, нехай береже ваші серця і ваші думки в Христі Ісусі».

Филип'янам 4:13: «Усе можу в Тому, Хто мене зміцнює, – в Ісусі Христі».

Коротке резюме: Послання до Филип'ян можна назвати «ресурсом зі страждань». Книга говорить про Христа в нашому житті, Христа в нашому розумі, Христа як нашу мету, нашу силу та радість через страждання. Воно було написане під час ув'язнення Павла в Римі, приблизно через тридцять років після вознесіння Христа та десять років після того, як Павло проповідував у Филипах.

Павло був в'язнем Нерона, але послання сповнене торжеством, слова «радість» і «радіти» зустрічаються досить часто (1:4, 18, 25; 2:2, 28; 3:1; 4:1, 4, 10). Істинний християнський досвід виявляється в бездоганній роботі, незалежно від наших життєвих обставин, завдяки природі й розуму Христа, що живе в нас (1:6, 11; 2:5, 13). Послання сягає своєї кульмінації в 2:5–11 у славній і глибокій декларації щодо приниження та звеличення Господа нашого Ісуса Христа.

Дане послання може бути поділене наступним чином:
Вступ (1:1–7)
I. Христос – Життя християнина: Радість, незважаючи на страждання (1:8–30)
II. Христос – Взірець християнина: Радість у покірному служінні (2:1–30)
III. Христос – Об'єкт віри, бажань і очікувань християнина (3:1–21)
IV. Христос – Сила християнина: Радість через піклування (4:1–9)
Закінчення (4:10–23).

Зв'язки: Як і в багатьох інших своїх листах, Павло попереджав новонавернених з церкви у Филипах остерігатися тенденції до законності, що постійно виникала в Ранній Церкві. Юдеї були настільки прихильними до старозавітного закону, що з боку деяких людей докладалися постійні зусилля, щоб повернутися до вчення про спасіння ділами. Але Павло повторив, що спасіння можливе тільки вірою у Христа і назвав таких людей «собаками» і «ворогами Христового хреста». Зокрема, «законники» наполягали, що навернені до Христа повинні були, як і раніше, дотримуватися обряду обрізання, відповідно до вимог Старого Завіту (Буття 17:10–12; Левітів 12:3). Таким чином, вони намагалися догодити Богові та піднести себе над християнами з язичників, що не були обрізані. Павло пояснив, що ті, хто був омитий кров'ю Агнця, вже не були зобов'язані дотримуватися ритуалу, який символізував необхідність чистого серця.

Практичне застосування: Послання Филип'янам є одним із найбіль особистих послань Павла, і будучи таким, воно має декілька особистих прикладів для віруючих. Перебуваючи у римській в’язниці, Павло закликає филип'ян наслідувати його приклад і ще сміливіше та відважніше «безстрашно звіщати Слово» (1:14) під час переслідувань. Усі християни відчули в той чи інший момент ворожість невіруючих проти Євангелія Христа. Цього слід було очікувати. Ісус сказав, що світ зненавидів Його, і буде також ненавидіти Його послідовників (Івана 5:18). Павло закликає нас зберігати твердість в умовах переслідувань, дружно стояти «в одному дусі, однодушно відстоюючи віру Євангелія» (1:27).

Інше застосування послання до Филип'ян полягає в необхідності для християн бути єдиними у смиренні. Ми поєднані з Христом, і так само повинні прагнути єднання між собою. Павло нагадує нам – «щоб ви думали те саме, мали ту саму любов, були однодушні й однієї думки»; застерігає, що необхідно позбавлятися марнославства та егоїзму – «в покорі вважайте одне одного більшим за себе», допомагаючи та піклуючись про інших людей (2:2–4). У сьогоднішніх церквах було б набагато менше конфліктів, якби ми всі прислухалися до порад Павла.

Ще одне застосування послання Филип'янам полягає в радості та тріумфі, які ми спостерігаємо протягом усього листа. Він радіє, що Христос проголошений (1:8), він радіє своїм гонінням (2:18), він закликає інших радіти в Господі (3:1) і він називає филип'ян «моя радість і (переможний) вінець» (4:1). Він підсумовує наступним закликом до віруючих: «Радійте завжди в Господі; і ще раз кажу: радійте!» (4:4). Як віруючі ми можемо радіти та відчувати Божий мир, покладаючи всі наші турботи на Нього, якщо ми завжди повіряємо «молитвою та благаннями з подякою» наші прохання Богові (4:6). Радість Павла, незважаючи на переслідування й тюремне ув'язнення, сяє крізь це послання, – нам обіцяне таке ж щастя, яке відчував він, якщо ми зосереджуватимемо свої думки на Господі (4:8).


Повернутися на стартову українську сторінку

Послання до Филип'ян