: Чи потрібно християнам постійно просити пробачення за свої гріхи?




Запитання: Чи потрібно християнам постійно просити пробачення за свої гріхи?

Відповідь:
Люди часто ставлять собі запитання: «Що трапиться, якщо я згрішу та помру, не встигнувши висповідатися перед Богом?». Інше популярне питання таке: «Що, якщо я згрішу, а потім забуду про це, так ніколи і не попросивши у Бога пробачення?». Обидва ці питання виникають через невірні припущення. Спасіння не залежить від необхідності сповідування та каяття віруючих у кожному гріху, скоєному ними перед тим, як вони помруть. Спасіння не ґрунтується на тому, чи розкаявся християнин у кожному скоєному ним гріху. Так, ми повинні сповідувати свої гріхи перед Богом, тільки-но усвідомивши, що згрішили. Тим не менше, нам не завжди необхідно просити у Бога пробачення. Коли ми покладаємося вірою на Ісуса Христа для спасіння, всі наші гріхи є прощені, включаючи минулі, теперішні та майбутні, великі чи незначні. Віруючі не мають просити пробачення або каятися лише заради того, щоб отримати прощення гріхів. Ісус помер, аби понести покарання за всі наші гріхи, і вони всі були прощені (Колосянам 1:14; Дії 10:43).

Усе, що нам необхідно робити, це визнавати свої гріхи: «Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він, вірний і праведний, щоби простити нам гріхи й очистити нас від усякої неправедності» (1 Івана 1:9, сучасний переклад Українського Біблійного Товариства). Цей вірш радить нам визнавати свої гріхи перед Богом. Слово «визнавати» означає «погоджуватися з чимось». Коли ми визнаємо свої гріхи перед Господом, то погоджуємося з Ним, що були неправі, тобто згрішили. Він завжди прощає нам, бо Він – «вірний і праведний». Яким чином? Він – вірний, прощаючи гріхи, як і обіцяв усім тим, хто прийняв Христа за Спасителя. Він – праведний (або справедливий), застосовуючи плату Христа за наші гріхи й визнаючи, що вони були викуплені.

Водночас, у 1 Івана 1:9 зазначається, що все-таки певною мірою прощення залежить і від сповідування наших гріхів перед Богом. Як це працює, якщо всі наші гріхи є прощені у момент прийняття нами Христа як свого Спасителя? Імовірно, описане тут апостолом Іваном є «відносним» прощенням. Усі наші гріхи пробачаються «безумовно» у той момент, коли ми приймаємо Христа. Це безумовне прощення гарантує наше спасіння та обіцяє вічну оселю на небі. Коли ми постанемо перед Богом після смерті, наші гріхи не завадять нам увійти на небо. Це – безумовне прощення. Принцип відносного прощення заснований на тому факті, що, впавши у гріх, ми ображаємо Бога та засмучуємо Його Духа (Ефесянам 4:30). Хоча Бог простив нам усі гріхи, вони продовжують перешкоджати нашим стосункам із Богом. Підлітка, що згрішив проти свого батька, не виганяють з дому. Богобоязливий батько прощає своїй дитині без жодних умов. Але, водночас, хороші взаємини між батьком і сином не можуть бути досягнуті без їх відновлення. Саме тому ми сповідуємо свої гріхи перед Богом – не для збереження свого спасіння, а заради відродження близьких стосунків із Богом, Який любить нас і вже пробачив нам.


Повернутися на стартову українську сторінку

: Чи потрібно християнам постійно просити пробачення за свої гріхи?